12

Анабель й справді була вдячною. Хоч вона і сердилася на свого поневолювача, проте не оцінити такий широкий жест не могла. Те, що досі ніхто не з`явивися, щоб її покарати, дивувало. Зрештою, добре подумавши, вирішила – вона потрібна Ейнару, він сподівається таким чином виманити зі своєї схованки принцесу. Хоча, чоловік напевно відклав своє покарання, змушуючи її хвилюватися у пекельному передчутті. Почувся скрип дверей і серце з тривогою пришвидшило свої удари. У покої впевненим кроком зайшов Харольд:

- Доброго ранку, Мірабель! – Вона кивнула у відповідь. Страх, що цей чоловік прийшов озвучити вирок того тирана скував її голос. – Радий, що ти жива після твоєї вчорашньої витівки.

- Але це не надовго, так?

- Поки ти потрібна Ейнару, він тебе не зачепить, проте як тільки отримає бажане… – чоловік замовк витримуючи драматичну паузу. Знизав плечима та продовжив: – Не знаю, що зробить, інколи його вчинки не передбачувані. Сподівається, що Анабель з`явиться завдяки тобі.

Дівчина здригнулася при згадці свого імені. Вона не помилилася, не вбив її тільки тому, що надіється виманити принцесу. Невідомо для чого чесно зізналася:

- Це малоймовірно.

- Побачимо. Дозволь я проведу у столову залу. Ейнар чекає на тебе там.

Щось змінилося у поведінці Харольда. Він не наказував, а питав. Це вперше хтось з ікарійців цікавився її думою, навіть слуги й ті диктували свої правила. І хоч варіантів у неї не було, проте чоловік поклав дівчину перед міфічним вибором. Вона схвально кивнула і він простягнув їй руку. Це бентежило, проте нехтувати такою увагою не могла. Вклала свої пальчики у його долоню і вони пішли до столової. Йти тримаючи за руку не припустимо, проте, Анабель помітила, що ікарійці були більш розкутими й можливо, така поведінка для них є нормою. Харольд говорив про свого володаря, давав поради триматися від нього якомога далі. О, вона і сама не хоче товариства того деспота, але він не залишив їй вибору.

Вони зайшли до зали, сплівши свої пальці. Ейнар сидів за столом та задумано помішував чай у великій чашці. Проте, варто йому було помітити таку ідилію, як його очі стали ще темнішими та наповнилися злістю. Харольд, ніби випробовуючи терпіння свого друга, поцілував руку принцеси:

- Дякую за чудову розмову, ти мила співбесідниця. Смачного сніданку!

Він галантно поклонився, та неохоче відпустив її долоню, цим самим ще більше збентеживши дівчину. Вона й не здогадувалася, що ікарійцям відомі етичні манери поведінки. Зараз, цей чоловік зовсім не схожий на того пихатого блондина, який вселяв страх при першій зустрічі. Ейнар різко підскочив на ноги. Свердлив свого товариша невдоволеним поглядом:

- Ти вільний. Йди, погуляй.

Харольд слухняно покинув кімнату. Принц взяв зі стола ножа та підійшов до дівчини. Простягнув їй зброю, якою вчора вона намагалася його вбити:

- Ти забула у моїх покоях свою іграшку. Дивись не поранься. Сподіваюся сьогодні вночі ти знову прийдеш і цього разу я покажу тобі, як звик поводитися з пристойними дівчатами.

Від такого прозорого натяку, по спині Анабель пробіглася хвиля холоду. Чорні очі промовисто дивилися на неї й вона пригадала той ганебний пристрасний поцілунок. Зараз Ейнар ніби поглядом цілував її вуста, які зараз палали приємним вогнем. Мимоволі згадався його аромат, ніжні дотики та тепло мужнього тіла. Дівчина прогнала соромітські думки й невпевнено взяла ножа:

- Я більше не прийду. Просто хотіла захистити себе.

- Невже потрібно від мене захищатися? Я ж не примушую тебе ні до чого, зважаю на твої бажання і намагаюся зробити твоє перебування тут максимально комфортним. Чим ти тільки думала? Якби вбила мене, то мої охоронці тебе б схопили й повір, вони не були б такими лояльними. Тобі нагадати, що хотіли з тобою зробити поки я не взяв шановну герцогиню під свою опіку?

Слова чоловіка звучали так, ніби він образився. В спогадах дівчини виринули нещодавні події та погрози його воїнів. Вони й справді б не враховували бажань та давно скористалися її тілом. Анабель винувато опустила голову:

- Я пам’ятаю.

До серця непомітно підкралося почуття провини, яке принцеса швидко задушила. Цей тиран виступив війною проти країни, вбив батька, полонив її, а тепер вдає з себе благодійника. Ейнар зробив крок до неї і його руки опинилися у неї на талії, міцно притискаючи до свого гарячого тіла. Анабель здригнулася від таких дій, а чуттєвий шепіт збентежив:

- Я ніколи не заподію тобі шкоди. Не бійся мене.

Анабель переконана, знав би він хто вона насправді, то не розкидався б такими гучними заявами. Короткий поцілунок у скроню запалив вогонь у всьому тілі дівчини. Її дратувала така реакція на цього ікарійця. Байдужим тоном, щоб не виказати свого хвилювання, заявила:

- Але зараз ти цілуєш і обіймаєш мене проти моєї волі.

- Я тобі зовсім не подобаюся?

Ейнар трохи відхилився і дівчина могла побачити його обличчя. Безперечно, він вродливий чоловік, але те, що приховано під цією красивою оболонкою їй не до вподоби. Деспотичний тиран, який тільки й дбає про те, щоб задовольнити свою хіть та марнославство. Від відповіді її врятував Харольд, який навіть не постукавши, увірвався до зали. Принц ще сильніше закутав Анабель у свої обійми, немов демонструючи кому вона належить. Блондин розгубився та опустив голову: