10

Одразу як Мірабель втекла з покоїв, Ейнар не стримав свої емоції та жбурнув тарілку на підлогу, при цьому смачно вилаявшись. Ця дівчина зводила його з розуму. Ще ніколи він так не поводився через якусь жінку. Вона повністю заволоділа думками, бажаннями та мріями. Сам не розумів причини своєї одержимості. Чоловіка манило до неї ще з першого погляду. Можливо, її відмова, яка боляче вдарила кулаком по його самолюбству, цьому причина. Раніше нікому він не стерпів би такого зухвальства, але цій дівчині не міг робити боляче чи примушувати до чогось. Внутрішній звір турбувався за неї й погрожував знищити кожного, хто насмілиться її образити.

Вже годину сидів у широкому кріслі, не поспішаючи смакував дорогий алкоголь і ніяк не міг зрозуміти свої почуття. Можливо, йому просто потрібно розважитися. Розчинитися в обіймах іншої жінки й хоч хвилину не думати про вперту дівку, яка вперто ігнорує його. Погляд натрапив на служницю, що збирала з підлоги друзки розбитої тарілки. Як там Мірабель казала, будь-хто буде радий такій увазі?

- Роздягайся і лягай на ліжко.

Служниця боязко підвела на нього очі. Розвернулася назад, ніби шукала ще когось у цих покоях. Переконавшись, що вони самі, схвильовано перепитала:

- Перепрошую, це Ви мені?

- А ти не хочеш?

Дівчина залишила уламки посуду на підлозі та швидко випросталася. В її очах спалахнула іскра радості й вона витерла долоні об свій фартух.

- О, володарю, це буде для мене велика честь.

Служниця поспішила до ліжка. Досі він ніколи не проявляв цікавість до людей, які його обслуговують, але сьогодні надто паскудно закінчився день. Ейнар оцінювальним поглядом спостерігав як додолу впав одяг і дівчина покірно лягла на його ложе. Чоловік підвівся та повільним кроком підійшов. Гарна. Проте, замість неї хотілося побачити Мірабель. Його внутрішній звір вив, опирався своєму господарю та бажав лише одну жінку. Нехай вона зарозуміла, вперта та зовсім не проявляє поваги, але він жадає тільки її. Зрозумів, ніщо не втамує його голод, й ці тимчасові розваги не допоможуть, а лише розбурхають апетит. Припинив розглядати жіноче тіло та відвернувся.

- Одягайся.

Дівчина розчаровано сіла на постіль. На її очі навернулися сльози, проте чоловік вдав, що не помічає цього.

- Я зробила щось не так?

- Ні, ти дуже гарна і виконала все, що я просив. Тепер одягайся.

Стримуючи своє схлипування дівчина поспіхом  закрила своє тіло речами. Ейнар знайшов у своїй кишені декілька монет та простягнув їй.

- Візьми, в знак подяки.

Монети опинилися на долоні служниці й вона мовчки продовжила прибирати. Хотілося, щоб Мірабель була такою ж покірною, але це вперте дівчисько не бажала його уваги. Він злився на себе, на свою несподівану ману та слабкість перед цією полонянкою. Туга роздирала зсередини, а душа тягнулася до тієї, яка вважає його монстром.

Було далеко за північ як у покої принцеси тихо зайшла Фелісія. При тьмяному світлі свічки вона побачила силует своєї володарки.

- Я все зробила, Ваша Високосте! Вартові випили компот зі снодійним і зараз заснули. Ви впевнені, що зможете здійснити свій задум?

Анабель важко зітхнула. Чи впевнена? Ні, але якщо не спробує позбутися цього тирана, то жалкуватиме все своє життя. Він ясно дав зрозуміти – рано чи пізно отримає бажане і тоді точно знатиме, що вона не та за кого себе видає. Намагалася приховати свої сумніви. Впевнено, без зайвих вагань у голосі запевнила:

- Цілком. Ми впораємося і якщо все відбудеться згідно з планом, то вже до світанку будемо на волі.

Фелісія простягнула принцесі ніж, який поцупила на кухні. Серце Анабель забилося частіше виказуючи її страх. Дівчина стиснула зброю у долоні та направилася до виходу:

- Пильнуй коридор, якщо хтось йтиме – відвернеш увагу. Як тільки все скінчиться я повернуся за тобою.

Служниця схвально кивнула головою. Тихо, навшпиньках Анабель прокрадалася в покої Ейнара, несучи єдину свічку, яка освітлювала їй шлях. Хоч і в коридорах літали світлові метелики, проте підозрювала – у спальні чоловіка темно. Вона щиро сподівалася, що зараз він сам і їй не доведеться споглядати на його чергову ляльку. Охоронці, зморені снодійним, лежали на підлозі. Обережно переступила їх та безперешкодно відчинила двері. Опинилася в кімнаті й полегшено зітхнула, коли побачила на ліжку лише одну постать, постать свого запеклого ворога.

Кожний крок давався їй не просто, ноги немов налилися свинцем і стали неймовірно важкими. Поставила свічник на стіл і невпевнено продовжила свій шлях. Прямо перед ліжком зупинилася, уважно придивляючись до своєї цілі. Чоловік спав лежачи на спині. Його завжди суворе обличчя здавалася спокійним та умиротвореним, а оголений живіт прикривала ковдра. Невже вона і справді зможе убити людину? Зможе, він не людина.

Рішуче замахнулася на нього ножем і замислилася, а куди краще цілитися? В серце, в живіт, чи в шию? Потрібно одним ударом позбавити його життя. Опустила руку й уважно поглянула на його м’язисті груди. Це вперше, вона бачила настільки оголеного чоловіка. Серце може й не проштрикнути, там он яка броня. Поки добереться туди, то чоловік встигне прокинутися. В живіт теж не вийде, він захований під ковдрою. Отже, шия. Все, вирішила. Одним різким рухом переріже йому горло.