9

Мужні руки сильніше стиснули її тіло, і страх повністю окутав дівчину. Обома руками відштовхнула чоловіка. Він не опирався, сам зробив крок назад.

- Відпусти. Навіщо тобі я? Маєш багато служниць, впевнена, будь-хто з них буде щаслива твоїй увазі.

Ейнар важко зітхнув. Принцеса бачила розчарування у його очах. Сумно, вже без тієї дратівливої самовпевненості похитав головою.

- Але не ти. Чому? Хіба я не достатньо вродливий для тебе?

Анабель прискіпливо оглянула чоловіка своїм поглядом. Краще б вона цього не робила. Ейнар випромінював могутність перемішану з красою. Ідеальні риси обличчя, мужня статура та особливий шарм робили його справжнім красенем. Навіть свого нареченого не вважала настільки привабливим. Від цих думок стало соромно. Як же вона потім гляне у вічі Найджелу?

- Врода це не головне. Існує кохання, чув про таке?

- Не треба брехати, що до всіх з ким ти ділила постіль відчувала кохання. Я знаю про твоє минуле і твоїх колишніх кавалерів.

Принцеса засмутилася, що чутки про бурхливе життя Мірабель дійшли й до Ейнара. Сестра завжди була легковажною, але пліткарки приписали їй декілька зайвих романів. І хоч жінка не вірила у святість шлюбу і зраджувала своєму не коханому чоловіку, проте на зневагу, яку виказав у своєму голосі ікарієць, не заслуговує. На мить уявила яке було б розчарування чоловіка, якби він дізнався, що насправді перед ним стоїть навіть не цілована дівчина. Гордо підняла підборіддя та вдала обурення.

- І що? Тепер мене треба цим все життя попихати?

Ікарієць запустив п’ятірню у своє чорне волосся та добряче його розкуйовдив.

- Я просто не розумію причини твоєї відмови. Подарую тобі прикраси, коштовності, сукні, одяг та все що забажаєш. Вмію бути щедрим.

Він намагався її купити як дешеву річ на ринку. Анабель спалахнула злістю. Невже вважає, що через якісь брязкальця вона добровільно продасть свою честь? Забула про намір не дратувати Ейнара і виплеснула приховані емоції назовні.

- Хочеш правди? Гаразд. Ти – загарбник, вбивця, узурпатор. Загубив тисячі невинних людей і коли я дивлюся на тебе, то бачу їхню кров на твоїх руках.

Ікарієць вражено дивився на дівчину. Вона не шкодувала, що позбулася цих колючих слів які ятрили душу. Навіть, якщо він її покарає, то принаймні знатиме справжнє ставлення до нього. Ейнар опустив руку і тихо зізнався:

- Я не хотів їхніх смертей. Пропонував здатися добровільно, але король Чарльз відмовився. Мої рицарі теж загинули, чому ж ти не бачиш кров на руках своїх родичів?

- Може тому, що ти убив їх?

Здавалося, цим докором вона проштрикнула його черстве серце. Ікарієць більше не стримував своєї люті. Зробив крок до дівчини та поглянув на неї так,  ніби вона перед ним жахливо завинила.

- Твій чоловік загинув на цій війні? Але наскільки мені відомо, ти його не кохала.

Мірабель і справді не кохала Вільяма. Вона вийшла за нього заміж, щоб приховати позашлюбну вагітність. Сестра була юна і довірлива, повірила словам молодого посла у вічне кохання і піддалася його чарам. На наступний день він повернувся до своєї країни та ігнорував її листи. Фактично дівчину примусили вийти заміж, ніхто не питав згоди дівчини, все заради того, щоб змити сліди ганьби зі знатної родини. Анабель ніколи не засуджувала сестру, навіть про зради Вільяму мовчала. Тепер, Ейнар дивиться на неї з презирством.

- Ти не все знаєш і не можеш робити поспішних висновків.

Чоловік різко схопив дівчину у свої обійми. Жорстко, владно, не зважаючи на її бажання та протести міцно тримав біля себе.

- Я стомився від цих розмов, все одно будеш моя, навіщо марно опиратися?

Анабель з усіх сил виривалася з його сталевої хватки. Відчуття неминучого нещастя та своєї безпорадності здолали її й вона не стримала сліз.

- Ні. Ніколи, не чіпай мене.

Відчула як руки чоловіка розімкнулися і звільнили зі свого полону. Не чекаючи подальших дій, швидко побігла до дверей. У них бачила своє спасіння. Різко відчинила та вибігла в коридор, прямуючи до своїх покоїв. Знала – ніщо не врятує від цього тирана, але тоді не могла вчинити інакше. Опинилася у своїх апартаментах та побачила схвильовану Фелісію:

- Швидко зачини двері.

Служниця кинулася виконувати наказ і вже за мить залізний ключ покрутився у замку. На подив Анабель, переслідування не було, проте не вірилося, що Ейнар так легко її відпустив. Досі відчувала тремтіння у всьому тілі. Від розпачу, який наповнював зсередини, кинулася до вікна, відчинила його та впустила холодне повітря у теплі покої.

- Нам потрібно тікати, негайно. Інакше він прийде за мною і…- принцеса запнулася на останньому слові. Сама думка про це викликала жах. Навіть висота третього поверху не здавалася небезпечною в порівнянні з тим, що хоче зробити з нею ікарієць. Від голосу Фелісії її думки трохи протверезіли.

- Ми не зможемо. Навіть, якщо вийде якось вибратися з цих покоїв, то палац заповнений ікарійцями. Вони не випустять нас. Стрибнути теж не варіант, завелика висота і, крім того, у саду охоронці.

Служниця поспіхом зачинила вікно. Анабель прикрила обличчя долонями та сіла на ліжко. Ці події здавалися нереальними. Ейнар позбавив її всього: родини, влади, нареченого, стабільного майбутнього та поваги. До неї ставилися як до звичайної речі яку можна купити. Ненависть до цього чоловіка спалахнула з новою силою. З острахом стежила за дверима. Ікарійцям не буде складно вибити їх із завіс та проникнути в кімнату. Проте, вони залишалися зачиненими, ніхто навіть не смикнув за ручку. Це створювало ілюзію відносної безпеки. Принцеса усвідомила – треба якнайшвидше позбутися Ейнара, інакше він може в будь-яку мить досягти бажаного. Зібравши всі свої почуття у клубок ненависті, виголосила Фелісії своє рішення: