7

Анабель затамувала подих і здавалося навіть не дихала. Розуміла, якщо зараз не вигадає гідної відповіді, їй кінець. На стінах зали висіли портрети колишніх володарів, їхніх дружин та дітей починаючи від її прадіда. Серед безглуздих пропозицій, які з`явилися у голові, вибрала більш менш реалістичну:

- Я член королівської династії, що тут дивного?

- Невже портрети всіх родичів короля прикрашають тронну залу?

Натиск його темних очей посилювався. Він дивився на неї так, ніби вже знає правду. По спині пробігла хвиля холоду. Дівчина намагалася не показувати свого хвилювання і додала у свій тон розмови нотки обурення:

- Звісно ні. Я його улюблена племінниця.

Куточки пухких губ цього хижака піднялися до верху і легка посмішка засяяла на суворому обличчі. Це вперше вона побачила, що цей чоловік здатний посміхатися. Позбувшись серйозності, став ще привабливішим. Посмішка дуже йому личила. Він широко розвів руками:

- А де на цих портретах принцеса Анабель?

Дівчина здригнулася при згадці свого імені. Звісно, можна вказати на будь-який портрет жіночої статі, але якщо Вінс правильно зрозумів послання і втілить його у життя, то це буде повне фіаско. Не довго думаючи та не затягуючи паузи, впевнено заявила:

- Її портрет забрали на реставрацію перед твоїм нападом і вже більше ніж місяць мені не відома доля її зображення. Чого насправді ти хочеш від Анабель?

Брехала дивлячись прямо у ці хижі очі, що так заворожували. Ейнар наблизився до неї, нахилився до її вуха та загадково прошепотів:

- Це я скажу тільки їй.

Гарячий подих поцілував шию та змусив хвилюватися. Підозра, що чоловік знає її таємницю тільки посилювалася. Анабель відступила до вікна, вдала, що неймовірно цікавиться краєвидом.

- Ти ж розумієш, вона не приїде. Не ризикуватиме своїм життям заради мене.

- Значить ти не настільки цінна як говориш. Я не вірю твоїм словам, ти збрехала мені про портрет, просто не хочеш показувати його. Проте, байдуже, сьогодні ж усі ці витвори мистецтва будуть знищені. Не маю наміру дивитися на ці обличчя коли сидітиму на троні.

Почувши таке, дівчина різко розвернулася та обурено поглянула на нього. Ікарієць має намір знищити пам'ять про її предків, родину та королівську династію. Звичайно, як ще може поводитися невихований, зарозумілий нелюд? Хоч всередині неї все кипіло від злості, але показувати цього не збиралася. Байдужим поглядом пробіглася по картинах, подумки прощаючись з ними. Трохи затрималася на батьковому зображенні. Його найбільше не вистачало. Ще не встигла отямитися від втрати, як одразу доводиться боротися за своє життя.

- Ці три дні ти продовжуватимеш тримати мене своєю полонянкою?

Ейнар надто близько підійшов до дівчини. Не вагаючись різко схопив її у свої міцні обійми. Не даючи часу оговтатись від таких нахабних дій, одразу ошелешив своєю непристойною пропозицією:

- Не обов’язково. Ти можеш стати моєю коханкою і користуватися усіма привілеями цього статусу.

Його губи опинилися у неї на шиї. Обпікали своєю пристрастю її тіло та манили у незвіданий світ насолоди. Як тільки Анабель усвідомила всю катастрофу яка відбувається, одразу відштовхнула чоловіка від себе. Вона геть забула про ковдру, яка впала на підлогу і продовжувала вириватися з чіпких обіймів:

- Ніколи. Чуєш, ніколи не пропонуй мені такого. Краще кинь до темниці й забудь про моє існування.

Не стрималася і дала ляпаса по вродливому обличчю Ейнара. Він відступив. В його очах вирувала злість, здивування та образа. Дівчина з острахом спостерігала як мужні руки стиснулися в кулаки. Мабуть, вона відповість за свій імпульсивний вчинок. Чоловік важко зітхнув та закрив очі. Декілька секунд стояв мовчки, а потім знову поглянув на неї.

- Взагалі, я мав намір поселити тебе у покої, але якщо так бажаєш до темниці, то влаштувати таке не складно. – Зараз, Ейнар видавався напрочуд спокійним. Невже не влаштує ніякого покарання? Він поквапив її з відповіддю: - Вирішила, де проводитимеш решту частину дня?

Наче вона могла надати перевагу темниці. Варто спробувати повернутися до своїх покоїв. Розуміла, ризикує, адже це покої принцеси. Але якщо поселиться у кімнаті Мірабель, то жодна сукня їй не підійде. Сестра дещо повніша та вища і всі речі будуть завеликі. Надії, що ніхто не дізнається у чиїх апартаментах поселилася перемогли.

- У тих покоях, що поруч з королівськими. І ще мені потрібна моя служниця, Фелісія.  Твої слуги незграбні, тільки й уміють, що роздягати.

Думка про те, що Фелісія зараз у темниці турбувала Анабель і вона не могла не скористатися шансом її повернути. На таку нахабність Ейнар тільки зіщулив очі.

- Це не всі їхні таланти. Добре. Щось іще?  - Промовив так, наче готовий виконати будь-яку забаганку. Цей чоловік змушував хвилюватися, дівчина не знала чого чекати від нього в наступну мить. Тихо, ледь чутно прошепотіла:

- Відпусти мене з палацу.

Обличчя чоловіка показувало сум, біль та тугу. Нічого не відповівши попрямував до дверей. На мить зупинився біля них і навіть не глянувши на дівчину, оголосив своє рішення:

- Це неможливо. Вечерятимеш зі мною.

Це було не питання, не прохання, а наказ озвучений холодним тоном. Анабель полегшено зітхнула коли цей нестерпний чоловік покинув тронну залу. Підняла з підлоги теплу ковдру та знову закуталася у неї. Зробила це якраз вчасно, двері відчинилися і в кімнату впевненим кроком зайшов світловолосий чоловік. Дівчина одразу впізнала у ньому того нахабу, який погрожував їй вчора. Він виглядав спокійнішим та не таким грізним. Сьогодні його очі нагадували два смарагди, які пробіглися тілом принцеси та зупинилися на її обличчі.