5

Харольд зблід та підняв долоні:

- Добре, чого ти? Заспокойся. – Ейнар розтиснув пальці та віддалився від чоловіка. Сам не розумів, що на нього найшло. Через якусь розпусну дівку мало не задушив друга, який не відводив свого уважного погляду: - Відколи це ти переймаєшся через полонянок?

Зізнаватися у незрозумілому тяжінні до цієї дівчини не хотів. Сам ще не усвідомив, що з ним таке, але бажав якнайшвидше побачити її та впевнитися, що з нею все гаразд. Після заяви Харольда, у його фантазіях, Мірабель уже встигла зігріти у своєму ліжку не одного ікарійця. 

- Від учора. Вона не звичайна полонянка, з королівської династії й може бути нам корисна. Поклич її на сніданок зі мною.

 Сам поспішив до столової й зайняв місце по центру. Перебував у солодкому передчутті зустрічі з Мірабель. Вона велично зайшла до світлої зали, закутана в накинуту на плечі ковдру, яку підтримувала руками. Нерозчесане волосся вільно спадало до поясу, надаючи їй природного вигляду. Дівчина гордо підняла голову, поводилася так, ніби зараз на ній не помнута ковдра, а найдорожча сукня у світі. Не промовивши ні слова, вона проігнорувала сервіроване місце праворуч від Ейнара і сіла з іншого боку, навпроти чоловіка. Дивилася з викликом, не ховаючи погляду та не виявляючи покори. Її очі немов випускали отруйні стріли, які цілили в нього.

Принц зробив жест рукою і слуги одразу поставили тарілку зі сніданком біля дівчини. Вона прискіпливо поглянула на їжу та на столові прилади й невдоволено скривилася. Зрештою, взяла виделку і почала свій сніданок. Ейнару подобалося спостерігати за нею. Мірабель його ігнорувала, навіть не дочекалася коли він дозволить розпочати трапезу. Відкрито проявляла зневагу. Проте, через нього убили її чоловіка, тому таке ставлення зрозуміле. Намагаючись говорити якомога лагідніше, його голос пролунав кімнатою.

- Вчора ми не з того почали. Пропоную офіційно познайомитися. Я третій наслідний принц Ікарії, син Вестгейра Агмунда Йєнсена Могутнього – Ейнар Хольм Йєнсен.

Дівчина зацікавлено підняла свій погляд на нього. Подивилася на чоловіка так, наче бачить вперше. Не припиняла їсти та з байдужим тоном назвала своє ім`я.

- Герцогиня Мірабель Гастрел, племінниця короля Алданії.

- Колишнього короля Алданії – з натиском у голосі виправив її Ейнар. Для нього було важливо, щоб ця жінка визнала його володарем. На обличчі Мірабель промайнула гримаса болю. Весь докір, осуд та страждання, вона вклала у свої слова:

- Через тебе він став колишнім, ти його убив.

Ейнар  відчув як тугий клубок підійшов до горла. Не поспішаючи, взяв склянку соку та повільно смакуючи кожний ковток, спустошив стакан. Він підсвідомо відтягував момент, коли йому доведеться знову поглянути у вічі вдові, чоловік якої загинув через нього. Принц не збирався виправдовуватися, адже кожний, хто йде на війну має бути готовим до смерті. Він пропонував Чарльзу віддати свої землі добровільно, але король відмовився й у цих смертях частково і його провина. Хоч у душі закралися нотки гніву, які готувалися грати свою похмуру симфонію, чоловік намагався залишатися спокійним.

- Не я особисто, мої солдати. Навіть не знаю коли саме це трапилося. В одну мить мені повідомили цю новину і війська Алданії здалися. Шкода, що не всіх взяли в полон, багатьом бійцям вдалося втекли.

- Що ти зробив з полоненими?

Мірабель поводилася так, наче хтось важливий для неї зараз тісниться у смердючій  темниці. Йому набридли ці ігри, вирішив з`ясувати, що саме так непокоїть цю зухвалу дівчину.

- Ті, хто присягнув мені на вірність служать у моїх військах, а тих хто відмовився - довелося вбити. Проте, не тільки твій дядько загинув у війні, правда? Твій чоловік теж там вмер. Думала не дізнаюся? – Ейнар помітив як зблідла Мірабель. Вмить із впевненої жінки вона перетворилися на лякливого зайчика, що випадково натрапив на хижака. Не зменшуючи натиску продовжив: - Де твоя донька?

Співрозмовниця припинила їсти. Здається, він таки натрапив на її болюче місце. Трохи помовчавши, Мірабель нагородила його зневажливим поглядом та зізналася:

- Далеко звідси. Вона давно покинула палац, одразу як ти напав на нашу країну.

- Але ти залишилася. – Ейнар не питав, просто констатував факт. Щось підозріле видавалося йому у цій історії, і він обов’язково дізнається правду за допомоги Мірабель або без неї. Дівчина знову взяла виделку у руку та продовжила снідати. Намагалася вдавати байдужість, проте принц бачив – ця тема проникла у самісінький центр її серця.

- Мала деякі справи. Чому твоя країна оголосила нам війну?

Розумів, йому дівчина нічого не скаже. Те, як вона майстерно перевела тему тільки підтвердило його здогади. Отже, якщо знайде її дитину, то ця жінка перетвориться у покірну рабиню, виконає все, що йому заманеться. Така перспектива подобалася, він навіть мимоволі посміхнувся.  Напевно, вона вважає його тираном, безсердечним деспотом та егоїстом. Ейнар не збирався розвінчувати ці міфи, проте вирішив сказати правду.

- Мірабель, я третій наслідний принц. Розумієш? Третій. Я ніколи не стану королем на власній Батьківщині, не вбивати мені ж заради цього братів. Тому вирішив завоювати собі слабку, вмираючу країну і зробити з неї процвітаючу та багату державу. Батько мене підтримав і забезпечив військовою міццю. Я народжений, щоб правити, а не підкорятися.