11

– Ох, забігла до Антуана, – обіймаючи мене, радісно ділилася матінка.

Ми зустрілися біля моїх апартаментів. Ніссвіл, посміхнувшись, передав мене їй з рук на руки, а я поспішила скоріше завести до себе.

– Яка ж я щаслива, що його високість пожалував твоєму братові чин капітана! Він тепер командує своїм підрозділом, ох, яка ж я рада за нього! Ну а ти, люба? – матінка взяла моє обличчя, оглянула уважно. – Щось трапилося? Хвилюєшся перед весіллям?

Я закусила зсередини щоку, боячись видати свої емоції. Просто поклала голову їй на коліна. Вона погладжувала мене, продовжуючи тішитися, як чудово влаштувалися її діти і який прекрасний чоловік дістанеться улюбленій доньці.

А я згадувала нашу з нареченим розмову після того, як за Ерданом закрився портал. І не могла позбутися відчуття, що зі щасливого, світлого сну потрапила в кошмар, який затягнувся.

Той, хто так мило усміхався їй біля моїх дверей, буквально за чверть години до цього дивився на мене зовсім іншим поглядом, якого я ніколи раніше не бачила!

Навіщось завів мене назад до Ерданової кімнати.

– Ельвін, – сказав суворо. – Я не впізнаю тебе. Я довірив тобі надзвичайно важливу державну таємницю. Попросив твоєї допомоги, твоєї довіри у відповідь. Але натомість ти ставиш під загрозу все!

– Ваша високосте, я розумію, що не ви брали Ердана в полон. Що його знайшли і вирішили використати задовго до того, як ви змогли прийняти на себе управління Атавією. І тому я прошу вас замислитись. Можливо, вас дурять! Можливо, варто переглянути його утримання...

– Це вам, льєрро Ельвін, варто було б замислитися і переглянути вашу поведінку.

Я завмерла, не відводячи очей. Отже, ось до чого ми дійшли.

Кілька хвилин він продовжував дивитися на мене – і я ясно як ніколи зрозуміла, що так. Він мені загрожує. Я ж фаірпат, деяка емпатія теж серед моїх здібностей.

У мене було лише два виходи. Або повинитися і присягнутися, що ніколи більше не суперечитиму. Або змусити його прислухатися. Хоча б спробувати.

І за ці кілька миттєвостей я обрала друге.

– Ви... погрожує мені? – прошепотіла розгублено. – Через моє співчуття до бранця? Живої людини?

Раніше я не стикалася з цією стороною принца. Зі мною він завжди був дуже ніжний та лагідний. Хоча й розуміла, що виходжу заміж не за звичайного чоловіка. А за того, кого навчали тримати в руках ціле королівство.

І тому як могла вивчала реакції. І зараз дуже розраховувала, що вивчила їх вірно.

– Ельвін, – принц таки ступив до мене, притиснув мене до себе. – Що ти, звісно, ні. Я розумію, тобі це надто важко.

– Ніссвіле, – тихо відгукнулася я, обіймаючи його. – Вас переконали, що бранець небезпечний. Що інакше не можна. Але ж я говорила з ним! Він не дикий звір, і я впевнена, що будь у нього достатня мотивація...

Розумний політик досягне набагато більшого взаємовигідними договорами, аніж знущаннями! Я не стала казати цього, просто хотіла, щоб принц задумався. Подивився з іншого боку.

– Немає такої мотивації, Ельвін.

– Це льорд Мерс вам сказав?

Потім обов'язково розберуся, навіщо це Мерсу. Хтось за всім стоїть.

Але зараз... зараз потрібно заручитись підтримкою нареченого. Яку він мені не раз обіцяв!

– Гадаєш, ти за один день вивчила його краще, ніж за Ґюстав за довгі роки?

– Ні. Але я впевнена, що коли на сторожі кордонів стоїть той, хто дійсно хоче їх захистити, це набагато краще, ніж коли він тільки й шукає привід обійти наказ та обернути силу проти нас. Неможна так поводитися з останньою надією, мій принце.

– Я був би радий, якби це було так, Ельвін, – зітхнув Ніссвіл. – Але ти не розумієш, про що говориш.

Відпустивши мене, він визирнув у коридор, де, як і раніше, стояли охоронці.

– Прибрати тут усе, – наказав. – Забрати ліжко, крісло. Повернути колишній вигляд.

Але...

Я дивилася на свого нареченого і відчувала, як руйнується остання надія. Все марно. Він не дослухається. Не цього разу.

– Як тільки Ердана занурять назад у стазу, – промовив принц, знову обертаючись до мене. – Ти знімеш всі свої печатки. І більше ніколи, обіцяю тобі, ніколи з ним не зіткнешся.

І знову це звучало надто двояко. Не лише як обіцянка коханій жінці позбавити її неприємних обов'язків – а й як попередження.

Після цього принц усміхнувся – м'яко, чарівно, ніби нічого не було. Подав мені руку:

– Ідемо, люба, матінко, мабуть, уже зачекалася на тебе. Втім, льорд Антуан завжди може скрасити їй очікування.

І знову тонкий укол-натяк. Нагадування, кому ми зобов'язані і становищем брата, і всім, що маємо зараз.

І тепер, опустивши голову на м'які спідниці, я слухала рідний голос і думала, думала.

– Це все сум'яття перед весіллям, це нормально, моя люба, але ти вже не підведи свого нареченого. Ти майбутня королева!

Так. Майже королева. Але сьогодні вперше за весь час з моменту оголошення наших заручин я відчула себе не стільки на вершині щастя, скільки у лещатах.

Зараз я потрібна принцові та його регентові. Я контролюю Ердана.

А потім? Що буде потім?

В голову чомусь зліталися неприємні думки. Якщо вони можуть тримати в рабстві, так знущатися з іншої людини. То що завадить створити те саме ще з кимось?

Я льєрра з шановного роду! Та що зможуть зробити бідні батьки, які всім зобов'язані принцові?

Більше я не відчувала, що ми з ним з однієї сторони. І тому не стала говорити про те, що виявила.

Збиралася, якби принц до мене прислухався. Як тоді, коли ставила головний вогняний аркан – так і зараз, знімаючи його та відкриваючи Полум'я, знову щось помітила. Вловила.

Дивну тінь, наче чиюсь присутність. Або додаткову лінію сили.

Якщо ті, хто запечатував Ердана, про це і знали, то мені ніхто нічого не сказав.

Я хотіла б поділитися з Ніссвілом. Разом спробувати розібратися, що воно таке і звідки.