7

– Це не обговорюється, Ельвін, – відрізав принц.

– Куди?! – батіг люто хльоснув бранця, який спробував сісти на ліжко.

– Нісс... – почала я, але наречений різко відповів:

– Йому не можна давати послаблень, Ельві. Він має бути ослаблений. Завжди. У всіх відношеннях. У тому числі у власному гонорі. Він має знати своє місце. Знати, хто його господарі. Кому слугує. І підкорятися беззаперечно. Щоб, коли ти відкриєш його Полум'я, він не зміг обпалити тебе. Розумієш?

Хотілося заперечити. Дуже. Мої печатки сильні. Я вмію їх ставити. Я майстер печаток!

Але Ніссвіл міг мати рацію. Я не знала всіх можливостей Ердана. Не знала рівня його сили, і печатки не давали мені виміряти.

Не знала головного: хто він? Чому він тут? За що з ним так?

Може, справді жорстокий злочинець, котрий просто вміло маскувався у розмові зі мною? Чи не зроблю я гірше?

І я могла скільки завгодно не погоджуватися, але все ж таки мала слухатися тих, хто займалися бранцем вже не перший рік. Тому промовчала.

А до істини докопаюся все одно. Що б там Ніссвіл не казав!

Ердан не став опускатися на підлогу. Просто стояв, тримаючи на одній долоні гарячу тарілку, а в іншій руці – ложку.

Поки він їв, в обличчі змінювали одне одного то голод, то огида. А я впіймала себе на тому, що кусаю губи.

Це було жахливо. Я розуміла: полонили його не просто так. Він справді небезпечний! І все ж таки не могла позбутися відчуття, що це якась гігантська, жахлива помилка. Що з ним можна було б домовитись.

– Зараз прийдуть тіньові маги, – сказав принц, коли бранець майже доїв. – Перевірять його стан після стази. Тобі треба проконтролювати все. Особливо – щоб він не намацав їхні аури.

– Я контролюю його, – відповіла я з подивом. – Він не завдасть нікому шкоди.

– Це була умова, на якій згодні працювати тіньові маги. Не всі такі сильні, як фаірпати. Його бояться, Ельві. І не дарма.

Я кивнула мовчки. Напевно, обережність справді не завадить.

Служниця забрала тарілку з ложкою. Охоронці тим часом знову вхопили Ердана за ланцюги, змушуючи опуститися навколішки. Надягли на очі щільну темну пов'язку.

А я просто мріяла якнайшвидше все закінчити. Піти звідси. Віддати комусь контроль і ніколи більше не стикатися ні з Ерданом, ні з цією стороною мого нареченого.

І водночас розуміла: це неможливо.

Ніщо більше не буде, як раніше.

І я не залишу людину в такому кошмарі. Скоро я стану королевою, зі мною рахуватимуться. І я обов'язково у всьому розберуся.

Прикрила очі, налаштовуючись.

– Ти теж не повинна їх бачити, Ельві, – тихо прошепотів Ніссвіл.

– Чому? – Вирвалося здивоване.

– Пересторога. Адже ви пов'язані зараз ментально. Щоб він випадково нічого не помітив через тебе.

Знизавши плечима, я кивнула. Мені зовсім не хотілося їх бачити. Знати, хто з власної волі піде на таке.

Хоча... адже я теж з власної.

Від цього на душі ставало ще гірше.

Опустилася на ліжко, відвернулася від дверей. Мені на очі пов'язку не надягали, і я просто не поверталася. Сконцентрувалася на магічному зорі та розглядала печатки, руни і аркани.

Вони ввійшли. Я відчула п'ятьох. Мабуть, працювали з Ерданом по черзі. Не знаю, чи був там маг, який виводив раба зі стази – вчора я не придивлялася до його аури.

Зосередившись, перевіряла всі печатки та руни, не даючи Ердану випустити свій дар.

Він намагався. Точніше, я бачила, майже відчувала його бажання. Але мої замки працювали чудово, і користуватися силою бранець не міг.

Не знаю, що робили маги – я далека від тіньової магії, ані методам їх не навчалася, ані особливими здібностями до неї не володію. Бачила, як трохи тремтить його енергетичне поле, не більше того.

Рази два чи три доводилося активувати больові руни. Я майже зненавиділа себе за це, але він не припиняв спроб прорватися!

Там, глибоко всередині, палахкотіло Полум'я. Яке неможливо було б утримати, подолай воно всі заслони, залишені на Ерданові мною та магами до мене.

О Великий Драконе, може, мій принц має рацію? Занадто велика сила відміряна цій людині. І, схоже, він готовий використати її проти нас за найменшої нагоди.

Так, перебираючи ланки ланцюга, переглядаючи печатки, я сиділа. Прислухалася – але довкола стояла тиша, яка заповнювалася легкими шерехами, кроками, побрязкуванням.

І – несподівано – тихим звуком дверей, що прикрилися.

– Все, Ельві, – промовив наречений.

Обернувшись, я ковзнула поглядом по Ердану, котрий так і стояв навколішки з пов'язкою на очах. Стражники продовжували тримати його.

Дивно: тіньові маги вже пішли. Вочеевидь, передали свої звіти принцові в якійсь тихій формі.

– Як тільки прийдуть повідомлення з кордонів, ми підготуємо портал, – продовжив Ніссвіл. – Тобі потрібно буде бути присутньою під час відправлення. І відкрити Полум'я, коли він опиниться в безбарвних землях.

Я кивнула: принц уже пояснював це. Далі – іноді контролювати печатки, рівень його втоми. Щоб вчасно закрити.

Слава Великому Дракону, я не мала знаходитись там особисто. Та й не відпустив би Ніссвіл мене в такі небезпечні місця.

– Чекаємо на повідомлення, – повторив принц, опускаючись у крісло.

Подав знак, і з бранця зняли пов'язку.

Я розуміла, що намагатися зараз говорити марно. Ані розпитувати, ані наполягати на своєму. Вони мають якийсь давно розроблений протокол. А у мене недостатньо даних.

Тому лише пересіла на інший край ліжка.

Двері раптово відчинилися – без стуку, ніби той, хто входить, точно знав, що тут відбувається. І мав повне право тут перебувати.

Вартові як за командою обернулися. Принц теж кинув погляд, але ніби знав, хто зайде. А от я гадки не мала, тому з тривогою подивилася на двері.

Принц сказав же, що вже все? Хай би вже відкрили портал!

На порозі з'явився нинішній регент Атавії, радник попереднього короля Ґюстав Мерс.