5

– І Ердан показав усю свою звірську натуру, – зневажливо, з погано прихованою неприязню відповів Ніссвіл.

А я ж щиро думала, що Ердан міг би з ним домовитися. Підписати контракт! Адже ми спілкувалися... цілком нормально.

– І мені довелося просити тебе, – тихо, пошепки на вухо додав Ніссвіл. – А я дуже тобою дорожу і не хочу, щоб він завдав тобі хоч найменшої шкоди. Розумієш?

– Я контролюю його. Він не завдасть мені шкоди. Будь ласка, не потрібно зайвої жорстокості.

– Майстер Трой теж думав, що контролює.

Обличчя принца на мить стало жорстким. Потім він обернувся до бранця:

– Тобі пощастило, що моя наречена заступилася за тебе. Дякуй їй.

Ердан зневажливо промовчав.

– Накажи йому стати на коліна, Ельві.

– Навіщо? – з подивом відповіла я.

Це більше схоже на психологічний тиск, навмисні приниження.

Ох. Невже так усі десять років? І він досі... небезпечний?

Здається, я зовсім іншими очима глянула на Ердана.

Мені відповів лютий янтарний вогонь у його очах. Неприборканий. Нестримний.

– Примусь його стати на коліна, Ельві. Покажи, що справді маєш над ним владу. І можеш його утримати.

– Але...

– Ельві, я маю бути впевнений, що ти справді утримуєш його. Що тобі нічого не загрожує.

Поглянувши на полоненого, я обернулася до нареченого. Принц дивився твердо, із розумінням. Поглядом, який давно став мені таким близьким, майже рідним!

Стиснув мою руку, але одразу ж одсмикнув, торкнувшись магічного ланцюга.

– Давай, Ельві. Поки довкола є маги, які зможуть прийти тобі на допомогу, утихомирити його, якщо раптом щось піде не так. Коли він опиниться в Безбарвних землях, все залежатиме тільки від сили твоїх печаток.

Раніше я ніколи не бачила принца за вирішенням державних питань. Він казав, що відпочиває зі мною. Але зараз, дивлячись на нього, у мене вперше виникло відчуття, що переді мною не приємний мужчина, який стане моїм чоловіком, а сильний та могутній політик.

В останніх словах мені здалася прихована загроза. Мовляв, не здумай, Ельвін, намагатись обернути його силу проти нас. Бо матимеш справу з усіма магами Лаора.

Але ж принц не може вважати, що я на таке здатна?!

І я нізащо не побажала б нашестя на Атавію! Тварі й без того відгризли в людей надто багато земель. Відколи маги ворогуючих держав вирішили відгородитися магічними туманами. В яких і почали заводитися тварі.

І тепер вони загрожують усьому живому! А дракони більше не відповідають на наші заклики.

Якщо Ніссвіл розчарується в мені, відмовиться від мене, все моє життя рухне. Але це ніщо порівняно з навалою тварин. Тоді рухне безліч життів!

І Ердан – єдиний, хто може зупинити їх.

Принц чекав. Дивився на мене, не поспішаючи – даючи прийняти рішення. Від якого дуже багато залежало!

Ердан теж мовчав. Дивився глузливо, ледве зневажливо. Навіть із деякою цікавістю.

Мені це не приносило задоволення. Але якщо принц побачить, що бранець справді у мене під контролем, то в нього не залишиться заперечень!

– Ердане... – промовила я.

У горлі пересохло, слова давалися важко. Чомусь згадувалась ніч, затишний вогонь у каміні. Обличчя раба, коли він поклав до рота нещасні печеньки.

І його шепіт біля вуха, такий... лякаючий і хвилюючий одночасно.

– Стань на коліна, – ніколи ще сказане так не різало мені язика.

Ердан смикнувся, але я міцно тримала ланцюг. Водночас спостерігала за ним, і стежила за енергетичними печатками, рунами та арканами, не маючи нагоди заплющити очі.

Впливала, спрямовувала його рухи.

В голову зліталися думки, що бачитиму їх, навіть коли він вирушить у Безбарвні землі. І за цей самий ланцюг зможу витягнути його назад... якщо раптом трапиться біда.

А ще мені належить контролювати, щоб його Полум'я не обернулося проти нас.

Одна з печаток розпалилася, затремтіла, і я влила трохи ментальної сили, щоб зміцнити її.

Раб пересмикнувся, аура пішла болісними брижами. Так, це болючі печатки, бо інакше з дикими звірами не впоратися.

Але з людиною?

Не зводячи з мене палаючого, ненавидячого погляду, він повільно опустився на коліна.

Принц пройшовся до нього. На мить здалося, в обличчі мого нареченого промайнуло вдоволення. Навіть – насолода.

Ні, він не може відчувати задоволення – від цього!

Я взялася за скроні. О Великий Драконе, як мене сюди занесло? Ще вчора я була такою щасливою, готувалася до весілля з найкращим у світі чоловіком!

А зараз... змушена дивитися, як за його прямим наказом знущаються з... ну, не те щоб зовсім беззахисним. Але в даний конкретний момент – все ж таки беззахисним.

Пауза затягувалася. Я хотіла її перервати, але не уявляла, як. Чого чекає на принц?

– Лягай у ліжко. І дай себе поголити, дівчина прийде незабаром, – наказав нарешті його високість.

Яка дівчина? Я з подивом глянула на нареченого.

– Вчора моя щетина їй не завадила, – хмикнув раб, і я відчула, як жар заливає щоки.

Знову? Навіщо?

– Не хочеш? – звузив очі Ніссвіл. – Тоді залишайся на колінах.

Ердан знов поглянув на мене з ненавистю.

Ох! Це ж я мала послабити печатки, щоб він міг піднятися. Може, Ніссвіл забув?

– Я вже... – почала я, але принц перебив:

– Ні, Ельві. Він має знати. Завжди повинен знати, хто сильніший. Від кого він залежить. Тому ні. Він сміє грубити своєму принцові. І має понести покарання.

Ох, стільки всього хотілося висказати! Але принцу, коли він застосовує такий тон та погляд, суперечити не можна. І тим більше не можна підривати його авторитет, навіть перед кількома стражниками!

Двоє з них знову натягли ланцюги.

А я на мить відчула себе між жорнами.

Якщо я почну відкрито суперечити принцу, він лише сильніше розсердиться. Краще вискажу йому потім, наодинці. А зараз...

Зараз треба вчинити розумніше. Знайти компроміс.