4

Паніка розлилася всередині від несподіванки, і разом з нею якесь дивне, неясне, хвилююче почуття... Я вп'ялася пальцями в ланцюг, перевіряючи свої печатки. Затягла тугіше пару арканів, і на чистому рефлексі активувала больову руну.

На мить здалося, чую стогін. Ердан повинен був застогнати – судячи з того, як відреагувала аура!

Але чоловік лише повернувся на місце, дивлячись на мене з дещицею чи то зневаги, чи то неприязні.

Він сильніше... я не впоралася...

Чи впоралася? Він не може завдати мені шкоди, і сама винна, що розслабилася, підпустила надто близько!

Ох, скоріше б уже все скінчилося. Скоріше б його перевірили та відправили...

Я закусила губу. Не хотілося нікого посилати на битву. Відправляти в небезпечні Безбарвні землі, з яких не повертаються навіть найхоробріші воїни.

З того часу, як сутінкові дракони перестали відгукуватися нам. Як останні з людських драконів залишили Атавію чи загинули...

Кілька миттєвостей я продовжувала розглядати його обличчя, янтарні очі, різку лінію вилиць.

– Не любиш голитися? – спитала, знову наштовхнувшись поглядом на щетину.

Ердан якось дивно здригнувся. Глянув, похмуро звузивши очі. Після усміхнувся:

– Думаєш, мені дадуть бритву чи кинджал?

– Вибач, я не подумала, – я відчула деяке зніяковіння. Справді, дурне питання.

У його погляді проступило здивування.

Схоже, хтось дуже довго не знав нормального поводження.

Раб залпом допив охололий чай. Я думала, що ще в нього запитати. Або краще запитати у Ніссвіла. Адже він мені довіряє? Сам сказав. Нехай і розкаже все.

– Ваша світлосте, – з'явилася у дверях служниця. – Кімната готова.

– Добре, – я підвелася. – Ідемо відпочивати.

Ердан знову глянув на мене зі здивовано-недовірливим виразом. Кинув погляд на стіл і зцапав усю вазочку з печивом.

Посміхнувшись, я промовчала.

Кімната справді набула приємного, житлового вигляду. Пахло чистотою та свіжістю. У каміні весело потріскували дрова. Хіба що...

– І крісло мені роздобудьте! – обернулася я до охоронця. Здається, він хотів закотити очі, але натрапивши на мій погляд, нервово ковтнув.

– Звісно, ваша світлосте.

Кивнувши, я обернулася до Ердана. Який переступив поріг і завмер з таким виразом, ніби не вірив своїм очам. Вдихнув на повні груди, але зиркнув на мене і знову перетворився на похмурого, дикого звіра.

– Завтра тебе мають оглянути перед боєм, правильно? – спитала я, поки слуги затягали крісло і ставили у кутку.

Подякувавши кивком, я опустилася в нього. Ну не на ліжко ж до бранця сідати, справді!

Ердан провів їх поглядом, потім глянув на мене, наближаючись до ліжка. Вперше в його рухах мені здалася якась несміливість. Наче ліжко – просто недосяжна розкіш, про яку він навіть мріяти не міг!

Чоловік, звичайно, швидко взяв себе в руки, але щось у його дивних, трохи диких янтарних очах продовжувало відбиватися.

– Тобі видніше, – знизав він плечима, проте в обличчі щось таке промайнуло... що я вирішила прийти сюди раніше і особисто за всім простежити.

Не подобалося мені те, що відбувається. Жах, як не подобалося!

Він потрібний Атавії. Його Полум'я здатне захистити наші кордони. Ще вчора мені здавалося, що цим можна виправдати все. Але зараз я дивилася, як акуратно мужчина укладається в ліжко, як торкається пальцями подушки... І глибоко всередині народжувався протест.

Виходячи, я навіть попередила охоронця – того самого, що нервово здригнувся при моїй появі:

– Ердан має виспатися. Будь ласка, передайте, щоб його не будили. Це моє особисте розпорядження. Інакше я не гарантую результату, на збудженій психіці печатки тримаються гірше.

Звісно, я трохи покривила душею. Мої печатки та руни стояли міцно, я все зробила на совість. Просто хотілося, щоб Ердан нормально поспав. Можливо, вперше за десять років. Мені страшно було подумати, що за двадцять.

Хто він такий? Як може так молодо виглядати, називаючи такі терміни?

А раптом просто бреше?

Але згадуючи, як він дивився на ліжко та грішне печиво, я просто хотіла трохи подбати про нього. Навіть сама не знала, чому.

– Добре, льєрро, – озвався хлопець.

Тільки щось мені підказувало, розраховувати на це не надто варто. Тому я завела магічний будильник. Подрімала буквально кілька годин і стала на світанку.

На жаль, я мала рацію.

Коли з самого ранку, одягнувши про всяк випадок брючний костюм, у яких ми в академії ходили на практичні заняття, я наблизилася до кімнати Ердана, з-за дверей лунали мерзенні, неприємні звуки.

З досадою виявила, що біля входу чергують інші охоронці.

– Я розпорядилася не будити бранця, – сказала, окидаючи їх поглядом.

– У нас протокол, ваша світлосте, – з кам'яним виглядом озвався один із них. Старший і неприступний на вигляд.

– І хто насмілився порушити мій наказ? – насилу стримуючи лють, холодно поцікавилася я.

– З усією повагою, льєрро Ельвін, його високосте Ніссвіл розпорядився дотримуватися протоколу.

– Я поговорю з ним, – відповіла я, відчуваючи, як в очах спалахує вогонь.

Хтось вводить Ніссвіла в оману! Потрібно відкрити йому очі на те, що тут діється!

З-за дверей пролунав особливо міцний удар, глухий стогін, і я поспішила відчинити їх.

Картина, що відкрилася моєму погляду, віддала нудотою в шлунок.

Ердан валявся на підлозі, руки та ноги знову в ланцюгах. Двоє з вчорашніх охоронців, що поливали його водою в камері, тримали ланцюги, а ще двоє від душі орудували батогами.

На спині Ердана не залишилося живого місця, штани були подерті в мотлох.

– Припинити! – крикнула я, сама дивуючись власному тону.

Адже я ніколи не вчилася віддавати накази. Не сподівалася стати не те, що королевою – а й у принципі одружитися з більш-менш знатним чоловіком. Наш рід бідний. Та ще й дружина, наділена силою, може завдати більше проблем, ніж переваг.