Розділ 52

Коли гості розійшлися, маєток потонув у тиші. У вітальні залишився тільки приглушений запах ванілі й свічки, що м’яко блимали на камінній полиці. Маленький Міґель спокійно спав у своєму ліжечку, тримаючи в ручці улюбленого плюшевого ведмедика.

Ізабелла тихо прикрила двері дитячої й повернулася до Рафаеля. Він стояв біля вікна, тримаючи у руках келих вина, вдивляючись у зоряне небо. На ньому була розстібнута сорочка, і м’яке світло підкреслювало лінії його сильного тіла.

— Сьогодні був ідеальний день, — промовила вона, підходячи ближче.
Рафаель усміхнувся, не відводячи від неї погляду.
— Завдяки тобі. І завдяки йому, — кивнув у бік дитячої. — Ви — моє диво, Белла.

Він обережно взяв її за руку, потягнув ближче, і вона відчула, як його тепло огортає її з голови до п’ят.
— Ходімо, — прошепотів Рафаель, — у мене є сюрприз.

Він повів її до тераси, де під зоряним небом стояв накритий стіл: легке вино, полуниці, шоколад і маленький торт із написом «Наша сім’я — наше диво». Навколо світилися ліхтарики, створюючи відчуття казки.

Ізабелла не стримала сліз.
— Ти пам’ятав навіть про це…
— Я пам’ятаю все, що важливо для тебе, — відповів він, витираючи сльозу з її щоки.

Вони сиділи поруч, сміялися, згадували, як усе починалося — їхні сварки, страхи, поцілунки, перше «я тебе кохаю». І кожен спогад робив цей вечір ще теплішим.

Коли вино закінчилося, Рафаель підвівся, узяв Ізабеллу на руки — як у день їхнього весілля — і поніс у спальню.
— Сьогодні я хочу кохати тебе так, щоб ти знову відчула, як сильно ти мені потрібна, — прошепотів він, опускаючи її на ліжко.

І ніч огорнула їхні тіла й душі — тихо, ніжно, з любов’ю, яка пройшла через біль і перетворилася на щастя. ❤️🌙