Розділ 40

Ніч спустилася на маєток тихо, ніжно.
Повітря було насичене запахом моря, жасмину й тепла після довгого дня.
Ізабелла відчувала, як Рафаель тримає її за руку, поки вони піднімалися сходами — повільно, мов боялися розбудити саму ніч.

У спальні все було залите м’яким світлом від каміну.
Вона стояла біля вікна, дивилася на хвилі, що відбивалися у склі. Рафаель підійшов ближче, зупинився позаду, провів долонею по її плечу, торкнувся шиї.
Його дотик був таким обережним, що серце в грудях здригнулося.

— Белла… — прошепотів він, нахиляючись до неї.
Вона обернулася, і їхні погляди зустрілися.

Без слів.
Без запитань.

Його губи торкнулися її спочатку несміливо, майже боязко, але потім — глибше, впевненіше.
Ізабелла відповіла на поцілунок, притискаючись до нього ближче, ніби хотіла розчинитися в цьому чоловікові, який завдав їй болю — і який тепер був її єдиним порятунком.

Їхні рухи були тихими, повільними, ніжними.
Це була не ніч помсти — це була ніч пробачення.
Вона відчула, як падає останній бар’єр між ними, коли він прошепотів її ім’я так, ніби воно було молитвою.

Після — вони лежали поруч, загорнуті в простирадла, у тиші, яку порушувало лише биття їхніх сердець.
Рафаель проводив пальцями по її волоссю, вдихаючи запах її шкіри.
А Ізабелла, лежачи на його грудях, нарешті зважилася.

— Рафаелю… — тихо. — Розкажи мені все.
Про мого батька. Про те, що він зробив твоїй родині. Я хочу знати правду. Без таємниць.

Він завмер.
Його пальці зупинилися на її волоссі.
Потім він зітхнув і підвів погляд до стелі.

— Мій батько був його партнером, — почав він повільно. — Вони будували бізнес разом. Але одного дня твій… батько вирішив, що не хоче ділити владу.
Він підкинув йому фальшиві документи, звинуватив у шахрайстві. Батька посадили, компанію відібрали, а через рік він не витримав і… — Рафаель заплющив очі. — Моя мати теж не пережила цього.

Ізабелла слухала, не дихаючи.
Його голос тремтів, але в ньому вже не було ненависті — лише біль.

— Я поклявся, що знищу все, що належить Родрігесу. А коли зустрів тебе… я не знав, що це ти станеш моїм покаранням і моїм спасінням одночасно.

Вона торкнулася його щоки.
— А я… — її голос зірвався. — Я дізналася, що він мені не рідний.
Той, кого я все життя називала батьком, сказав мені це, коли заманив тебе в пастку.
Йому було байдуже, чи я жива, чи ні. Його хвилювала лише влада.

Сльоза скотилася по її щоці.
Рафаель притиснув її до себе, поцілував у чоло.

— Белла, слухай мене. Ти не маєш нічого спільного з його злочинами. Ти — не він.
І я більше ніколи не дозволю, щоб ти страждала через його тінь.

Вона підвела очі, зустріла його погляд і прошепотіла:
— Тоді, можливо, настав час залишити минуле там, де воно має бути.

Він усміхнувся — коротко, але щиро.
І, торкаючись її губ, сказав:
— Разом. Тільки вперед.

І коли вона відповіла на його поцілунок, світ за вікном, здавалось, нарешті видихнув разом із ними.