Розділ 38

Минуло кілька тижнів.
Лікарняна стерильність змінилася тишею маєтку, яку іноді порушував лише спів пташок за вікном або м’який шелест фіранок від вітру.
Рафаель наполіг, щоб вона повернулася додому — до місця, де їй буде спокійніше, де він міг би піклуватися про неї сам.

Ізабелла лежала на великому ліжку в їхній спальні, загорнута в ковдру. Її шкіра ще була блідою, але очі знову світилися тим знайомим теплом.
Вона дивилася, як Рафаель стоїть біля каміну — у простій сірій сорочці, без краватки, без тієї броні з холодного контролю, яку він завжди носив.

Він підніс до неї чашку з теплим чаєм.
— З лимоном і медом. Лікар сказав, що корисно.

Вона взяла чашку, ледь усміхнувшись.
— Ти тепер ще й лікар?

— Якщо треба — буду ким завгодно, — відповів він тихо, сідаючи поруч. — Лише б бачити, як ти усміхаєшся.

Ізабелла опустила погляд. Усмішка на губах зникла, поступившись місцем сум’яттю.
Вона ще не звикла до цього нового Рафаеля — ніжного, уважного, мовчазного.
Кожен його дотик був обережним, кожне слово — наче сповідь.

Він приклав долоню до її руки.
— Більше ніякої самотності, Белла. Ні для тебе, ні для нашої дитини.

Вона ковтнула, відчуваючи, як у грудях стискається.
— Я хочу вірити тобі, Рафаелю… але частина мене досі пам’ятає все те, що було.

Він нахилився, торкнувся її чола губами.
— Я теж пам’ятаю. І тому зроблю все, щоб стерти ті спогади.
Щодня. Крок за кроком.

Його пальці ковзнули до її живота, де вже ледь помітно округлювалося нове життя.
— Наш малюк — доказ, що навіть із темряви може народитися щось світле.

Ізабелла дивилася на нього мовчки. У її погляді було змішано все: біль, ніжність, надія.
Вона поклала свою долоню поверх його — тихо, несміливо.

Рафаель підвів очі, і їхні погляди зустрілися.
Між ними було стільки невимовленого, але зараз не потрібно було слів.

Тиша заповнила простір між двома серцями, які вчилися битися в унісон знову.
Вперше за довгий час вона дозволила собі розслабитися — покласти голову йому на плече.

Він не сказав нічого. Просто тримав її.
І в цій тиші, між теплом каміну й биттям сердець, зароджувалася нова глава їхньої історії — без помсти, без страху.
Тільки кохання, що вміє прощати.