Розділ 25

Рафаель відчував це ще зранку.
Щось у ній змінилося.
Ізабелла дивилася на нього тими самими теплими очима, але тепер у тому погляді ховалося щось ще — недовіра. Невидимий холод, який навіть найніжніші її поцілунки не могли зігріти.

Він спостерігав за нею під час сніданку, як вона повільно розмішує каву, ніби уникаючи зустрітися з ним поглядом. Як її пальці нервово стискають ложечку.

— Ти щось не так себе почуваєш, ángel? — його голос був м’який, але в ньому відчувалася сталь.
— Просто не спала, — відповіла вона, не підводячи очей.

Брехня, — подумав він. І відчув дивне, майже гостре задоволення.
Вона почала грати. Але він — майстер у цій грі.

Ввечері він повернувся раніше, ніж звично. І застав її у бібліотеці — у тій самій сукні, яку він колись зняв із неї під час їхньої першої пристрасної ночі. Вона стояла біля вікна, дивлячись на дощ, який стікав по склу.

— Гарний вибір, — прошепотів він, підходячи ближче. — Цю сукню я люблю найбільше.

Вона обернулася. На її обличчі не було посмішки — лише холодна витонченість.
— Знаю. Саме тому й вдягла її.

Рафаель зупинився за крок від неї.
— Ти граєш зі мною, Ізабелло?

Вона зустріла його погляд, не моргнувши.
— Хіба не ти навчив мене цього, Рафаелю?

Між ними зависла напруга — така щільна, що навіть повітря, здавалось, не могло рухатись.

Він повільно простягнув руку, провів пальцями по її шиї, потім нижче — до ключиці. Його дотик був ніжний, але в очах палав вогонь.
— Обережно, ángel. Гра зі мною може стати небезпечною.

— Можливо, — прошепотіла вона. — Але я більше не боюся.

Її голос був тихий, але сповнений сили.
І в ту мить Рафаель зрозумів: він втрачає контроль.