Розділ 18

Ізабелла прокинулася від теплоти його тіла. Сонце ще тільки пробивалося крізь важкі штори, а вона лежала, слухаючи, як рівно б’ється серце Рафаеля. Її щоки палахкотіли, коли спогади про ніч поверталися хвилею — його руки, його губи, його сила.

Вона обережно ворухнулася, але його пальці тут же міцніше обхопили її талію.
— Тікаєш? — його голос був хрипким після ночі, але в ньому звучала насмішка.

— Н-ні… — вона заперечно похитала головою, і він нахилився, вкривши її плечі поцілунками.

Її серце билося швидко, коли він піднявся на лікоть і подивився на неї з тією ж хижою пристрастю, яку вона бачила в його очах учора.

— Тепер, ángel, у нас немає вибору, — його голос став серйозним, глибоким. — Ти моя. І після цієї ночі всі мають це знати.

Ізабелла здригнулася.
— Що ти маєш на увазі?..

Рафаель провів пальцем по її губах і нахилився ближче.
— Ми одружимося.

Вона широко розкрила очі, не знаючи, що відповісти.
— Але… це так швидко… Рафаеле, я…

Він перервав її різким, глибоким поцілунком, що не залишав простору для заперечень.
— Ти вже моя жінка, Ізабелло. Ти віддала мені все. Хіба тепер ми можемо дозволити іншим думати, що ти належиш комусь іншому?

Її дихання збилося, вона дивилася на нього, розриваючись між трепетом і сумнівом. Але його слова звучали як наказ, як вирок, від якого вона не могла втекти.

Він усміхнувся, відчуваючи її слабкість.
— І завтра ж я оголошу наші заручини.

Він провів рукою по її животу й нахилився до вуха:
— А сьогодні ти ще не вийдеш із цієї кімнати. Я не відпущу тебе.

Його губи знову заволоділи її, і вона відчула — він не лише коханець, а й той, хто вміє переплітати пристрасть із небезпекою, залишаючи її без захисту.