Того вечора на балконі вона вдивлялася в нічне місто, намагаючись заспокоїтись. І коли відчула, як хтось накрив її плечі пледом, серце шалено підскочило.
— Замерзнеш, — тихо промовив Рафаель. Його руки затрималися довше, ніж мали б.
Вона обернулася, і між ними знову з’явилась ця небезпечна близькість. Її подих зірвався.
— Навіщо ти робиш це зі мною?
— Тому що можу, — відповів він спокійно, але його погляд був темним і палким. — І тому що ти вже не уявляєш свого життя без моїх ігор.
Він нахилився ближче, так, що їхні губи майже торкнулися… але раптово відступив.
— Добраніч, mi ángel.
І пішов, залишивши її спраглою, з розбитим подихом і бажанням, що вже спалювало зсередини.