Розділ 3

Бал закінчувався, і більшість гостей уже залишали зал. Ізабелла стояла біля тераси, вдивляючись у нічне місто, де тисячі вогнів мерехтіли, наче зорі, спущені на землю. Її плечі ледь тремтіли від прохолодного вітру.

Рафаель підійшов тихо, але вона відчула його присутність ще до того, як він промовив слово.
— Ви замерзли, — він накинув на її плечі свій піджак.

Ізабелла здивовано поглянула на нього. Її очі сяяли, немов у них відбивалося нічне небо.
— Дякую, — прошепотіла вона.

Він стояв так близько, що міг відчувати запах її парфумів — солодкий, але водночас гострий, наче вона сама.

— Чому ви завжди виглядаєте так, ніби на вас дивиться весь світ? — запитав він низьким голосом.
Ізабелла усміхнулася, але її усмішка тремтіла.
— А чому ви завжди говорите так, ніби все у ваших руках?

Рафаель нахилився, їхні обличчя розділяли лічені сантиметри. Його очі палали, її подих збився.

— Бо сьогодні я хочу, щоб у моїх руках були ви, — зізнався він.

Вона не встигла відповісти. Його губи торкнулися її губ — спершу ніжно, як запитання. Але коли Ізабелла відповіла, цей поцілунок перетворився на пожежу. Її пальці зімкнулися на його піджаку, його руки міцно обійняли її талію, притягнувши ближче.

Її серце калатало, розум протестував, але тіло жадало більшого. Усе зникло — залишилися лише вони, їхня пристрасть і ніч, яка стала свідком небезпечної гри.

Коли вони нарешті відсторонилися, Ізабелла ледве дихала.
— Це неправильно… — прошепотіла вона, але її очі зрадницьки світилися бажанням.
Рафаель провів пальцями по її обличчю й усміхнувся своїм небезпечним усміхом.
— Тоді давайте робити помилки разом.

Їхній другий поцілунок був ще гарячішим.