Розділ 2

Оркестр змінив мелодію на щось повільніше й ніжніше. Танцпол почав наповнюватися парами, і Рафаель, не відводячи погляду від Ізабелли, простягнув їй руку.

— Дозволите? — його голос звучав як виклик, але водночас — як обіцянка.

Ізабелла вагалася лише мить, перш ніж покласти свою долоню у його. Її пальці були теплі й ніжні, і ця мить чомусь здалася Рафаелю небезпечною. Він вів її крізь зал, відчуваючи, як інші жінки проводжають його захопленими поглядами. Та сьогодні він бачив лише одну.

Їхні тіла зійшлися у повільному ритмі танцю. Ізабелла підняла очі на нього, і в її погляді було щось настільки відкрите, що його власне серце дало тріщину.

— Ви виглядаєте так, ніби весь світ належить вам, — сказала вона тихо.
Рафаель ледь посміхнувся.
— Можливо, я просто звик брати те, чого бажаю.

Він говорив це як чергову фразу-маніпуляцію, але всередині його щось змінилося, коли він побачив, як її щоки залилися рум’янцем.

Танець тривав, і їхні кроки зливалися в одне ціле. Вона довіряла йому, наче знала його давно. А він, стискаючи її талію, раптом відчув, що ця гра стає небезпечно реальною.

— Ви небезпечний чоловік, Рафаелю, — прошепотіла вона, іскри пустощів засвітилися у її погляді.
— А ви — жінка, яка може стати моїм найсолодшим ризиком, — відповів він так близько, що її подих торкнувся його губ.

Музика стихла, але вони все ще стояли надто близько. Її серце билося швидше, його — так само.

У цю мить Рафаель усвідомив, що він не лише веде її в пастку — він сам у ній опинився.