Розділ 1

Світло кришталевих люстр відбивалося у келихах з шампанським, голоси гостей перепліталися з тихим звучанням класичної музики. Вечірка у маєтку Дуарте була такою розкішною, що навіть найбагатші гості відчували себе дрібними пішаками у грі, яку вів її господар.

Рафаель Моралес з’явився тут не випадково. Його темні очі уважно стежили за кожним рухом, кожним словом. Він чекав цього моменту роками — можливості опинитися ближче до сім’ї свого ворога. Його серце билося рівно, але всередині вирував холодний вогонь помсти.

І саме тоді він побачив її.

Ізабелла.
Вона стояла біля мармурових сходів у вишуканій червоній сукні, що підкреслювала ніжність її тіла. Довге темне волосся спадало на плечі хвилями, а в її погляді було щось таке чисте й щире, що навіть Рафаель на мить забув, навіщо прийшов сюди.

Її сміх був дзвінким, легким, як дзеркальна тріщина у його жорсткому світі.

— Рафаель Моралес, — представився він, наближаючись, його голос був глибоким і впевненим.
Ізабелла обернулася, і їхні погляди зустрілися.

— Ізабелла Дуарте, — відповіла вона, її голос був м’яким, але в ньому відчувалася внутрішня сила.

Він узяв її руку, торкнувшись губами її тонких пальців.
Вона здригнулася — не від відрази, а від чогось іншого. Чогось, чого вона ще не могла пояснити.

— Приємно познайомитися, сеньйор Моралес, — сказала вона, посміхаючись.
— Для мене це честь, — відповів він, і в його очах спалахнув той самий вогонь, який він майстерно приховав за маскою чарівності.

У цю мить Рафаель зрозумів: гра розпочалася.
Він мав намір зруйнувати сім’ю Дуарте, але, дивлячись на Ізабеллу, він уперше відчув сумнів — і це було небезпечно.