19

Приємний ранок Олени обірвав телефонний дзвінок Любки:

— Привіт, сестричко. Я не займу багато часу, краще одразу до справи. Ти не могла б приїхати сьогодні, мамі геть погано, ні районні, ні обласні лікарі нічого не можуть зробити, аби виправити ситуацію. Треба знайти місце в столичній клініці.

— Дякую, що сповістила. Буду щось думати! — Завершила нетривалу розмову з сестрою, засмучена дівчина.

Артем помітив зміну в настрої дівчини:

— Щось трапилося? — Занепокоївся молодий чоловік.

— Мені треба на кілька днів з'їздити до мами, в сусіднє місто. Сестра дзвонила повідомити, що місцеві лікарі не можуть допомогти рідненькій одужати, тепер надія лише на столицю, — опустила голову дівчина.

— Столичні лікарі обов'язково допоможуть, ти чого? — Підбадьорив Артем. — Я зараз же зателефоную товаришеві та домовлюся про місце та перевезення його реанімобілем з вашого міста.

Олена була здивована і водночас приємно вражена вчинком чоловіка, якого вона пізнала ближче лише минулої ночі. Їй було соромно дивитися йому в очі та приємно водночас. Дівчина не любила та й не звикла просити допомоги у сторонніх, але нинішня ситуація з матір'ю, не могла пройти випробування гордістю і Олена погодилася прийняти допомогу Артема.

Молодий чоловік дав дівчині аванс, хоча вона не потребувала грошей, і відправив у відпустку на тиждень. 

Ввечері дівчина уже стояла на порозі Любчиної квартири. Дверей довго ніхто не відчиняв, але після четвертого дзвінка, все ж таки Оленка почула звук замка:

— Хто там? — Відчиняючи вхідні двері запитала Леся.

— Привіт, моє сонечко! — Скільки було сили, Олена обійняла улюблену племінницю. — Хто там треба питати за зачиненими дверима, а не тоді, коли вже відчинила! — Суворо зауважила молода жінка. — А де мама? — Роззуваючись в коридорчику, запитала Олена.

— Мама пішла у справах, — розгублено відказала мала. — Скажу по секрету, що за нею прийшов якийсь дядя. — Усміхнулася Леся.

 — У справах, то добре. З дядею, якщо він чудовий, то ще краще. Те, що ти сама залишаєшся вдома, то взагалі — супер. Одне мені не подобається, що ти перед відкриттям дверей не питаєш, хто там. Сподіваюся, це було востаннє. — Посміхнулася племінниці Олена. — Нумо розбирати подарунки. Твоя тітка приїхала не з порожніми руками.

Під час розгортання красивих обгорток та спілкування з племінницею, дівчина почула, як у двері подзвонили:

— Лесю, відкривай ти, але пам'ятай, про що я просила. 

Дівчинка схвально кивнула головою та підійшла до дверей:

— Хто там? — Серйозним голосом спитала Леся.

— Доню, це я, твоя мама. Відчиняй! 

Щаслива дівчинка, впізнавши найріднішу людину по голосу, швиденько взялася відчиняти всі замки.

На порозі з'явилася Любка з оновленою зачіскою, яка дуже їй личила. Позаду старшої сестри, Олена помітила чоловічу постать, яка видалася їй знайомою.

— Привіт, сестричко! — Зраділа Любка неочікуваній появі молодшої сестри. — Я ось була у справах, і випадково зустріла Олега, думаю вас не треба знайомити. Він погодився поглянути мій ноутбук, який я все ніяк не донесу до сервісу. — Виправдовувалася Любка, сама не вірячи в свої слова.  

— Привіт! — Ніяковіючи сказав Олег. Дуже радий тебе бачити. — Щиросердно зізнався чоловік.

Олена ледь стримала непомітну усмішку, яка виривалася назовні, але дівчина відчайдушно ховала її якомога глибше.

— Не очікувала, що ти так скоро зможеш приїхати, — зауважила Люба.

— Мене відпустили в тижневу відпустку. Владнаю справи тут, заберу маму в приватну клініку. Думаю, за тиждень встигну. — Відповіла Оленка.

Дівчата заварили чайник та приготували солодощі до чаю, поки Олег возився з комп'ютером.

— Мені доведеться взяти ноут із собою! — Поставив чоловік Любку перед фактом.

— Як скажеш! — Відказала жінка. — Сподіваюсь, там нема серйозної проблеми, яку доведеться вирішувати протягом тривалого часу. Мені він просто необхідний для нової роботи.

— У тебе нова робота? — Зацікавилася Оленка.

— Так! — Задоволено відказала старша сестра. — Я тепер сертифікований дизайнер сайтів. Ніколи не думала, що колись таким займатимусь, але це кльово! — Захоплено сказала Люба.

— Я завжди казала, що в тебе є прихований талант, про який ми поки що не знаємо. — Засміялася Олена. — Тепер талант розкрито. Я не очікувала, що тебе зможе зацікавити саме такий напрям роботи.

— А ти, до речі, все ще живеш за чужим паспортом? — Запитав Олег.

— Так, — засмутилася дівчина.

— То піди й забери свої документи! — Суворо заявила Люба. — Ну що це таке? Ти молода дівчина, яка має диплом та власні документи, повинна гасати столицею, прикриваючись при цьому чужим паспортом? Ну це вже взагалі ні в які рамки.

— Я хочу подати на розлучення, але без документів не можна ніяк. — Олена замовкла. — Але для цього мені потрібно забрати, або ж відновити власні документи. — Підбила підсумок молода жінка.

— То забери свої документи, адже в тебе зараз є час! — Висунув пропозицію Олег.

— Я й досі боюся туди повертатись, — опустила очі Олена.

— Він зараз під слідством, його забрали. — Не приховуючи ненависті, промовила Люба. — Йому багато світить, а якщо додати твої свідчення, то його запакують по повній. Там стільки вже назбиралося, я навіть уявити собі не могла, яка він людина. 

— Завтра піду на квартиру за документами, якщо він замки не змінив. До речі, запасний ключ, сподіваюся, в тебе залишився?— Суворо запитала Олена.

— Я, мабуть, вже піду. Та й вам краще поспілкуватися без зайвих вух, — втрутився у розмову сестер Олег, почуваючи себе зайвим. 

— Ти вибач, що все так склалося, — ніяковіючи сказала Люба, не приховуючи своєї розгубленості.

Коли за Олегом зачинилися двері, Олена напала на Любу із запитаннями про матір, про Олесю, про Назара.

— А хіба Олег не помирився із Світланою? — Не приховуючи цікавості, запитала Олена.

— Вона намагалася відновити відносини, щось розповідала про те, що помилилася і хоче повернутися, — помітно занервувала Люба.