18

Світлана час від часу шкодувала, що покинула Олега та віддала перевагу Денові. Дівчині здавалося, що її веселий та харизматичний парубок робить усе можливе для того, аби дівчина швидше пішла від нього:

— Слухай, Світлано, — рішуче почав Ден, — мені сьогодні треба трохи затриматися на роботі.

— Взагалі-то, ми працюємо разом, якщо ти забув. І ніяких відряджень на цьому тижні ні в кого не передбачається! — Розгнівалася дівчина.

— Свєтік, ну що ти так драматизуєш?! Нумо краще кудись поїдемо, весело проведемо час? Ну, давай, давай! — Ніби не розуміючи злості дівчини, сказав молодий чоловік.

— Якщо ти забув, то окрім весело проведеного часу, ще є безліч обов'язків! — Гримнула дівчина.

— Ну ти стала якоюсь занудною бабкою, серйозно! Я почав відносини з безтурботною, веселою дівчиною, а зараз живу з постійно невдоволеною занудою! Мені це набридло! Сьогодні я спатиму у вітальні! Добраніч! — Вигукнув Ден та пішов до іншої кімнати.

— Так, веселощі закінчилися, сміх теж! Тепер казка перетворюється в реальність, яка мені зовсім не довподоби! — Розмовляла сама з собою Світлана. — Треба ж було отак попасти на молодого альфонса! А так красиво все починалося!

В цей момент Світлана почула телефонний дзвінок з невизначеного номера:

— Алло! — Стривожено сказала Світлана.

— Привіт! Як ти? 

— Не вірю своїм вухам! Оленко, ти! Ну нарешті! — Зраділа Світлана неочікуваному дзвінку.

— Чому ти так раптово зникла? Де ти пропала? Я хвилююся за тебе!

— У мене все добре, Свєт! Я працюю в ресторані співачкою. Чому не дзвонила, думаю, ти розумієш, адже не від гарного життя я втікала!

— Розумію, Оленко, чудово розумію!

— Як ваші справи з Олегом? Ви ще не переїхали в Одесу? — Запитала Олена.

— Ні, не переїхали та вже й не переїдемо! — Змінила тон Світлана. — Я пішла від Олега до нового співробітника Дена. Проживши з веселим та безтурботним Деном місяць, я зрозуміла, що зробила помилку, покинувши Олега. А як тепер наважитися на відновлення стосунків з ним — не знаю. — Ледь не плакала Світлана.

— Ну ти, подружко, й даєш! Не можу повірити, що ти така продумана до мізків костей, змогла так оступитися. Для чого взагалі ти зв'язалася із цим, як його?

— Деном! — Нагадала Світлана. — Мені здавалося, що Олег охолов до мене, а тут на горизонті намалювався молодий, веселий Ден, який засипав компліментами та увагою. Ну і так закрутилося, завертілося… Тепер не знаю, як мені усе виправити! — Була в розпачі Світлана.

— То поговори з Олегом відверто! — Порадила Олена.

— А якщо він не захоче мене слухати?

— Якщо він не захоче чути твоїх виправдань, значить ти знатимеш напевно, готовий він тобі пробачити чи ні.

— А в тебе як справи? Місце в серці досі порожнє? — Запитала Світлана.

— Можна й так сказати, — Ніяковіючи відповіла Олена. — Добраніч, подружко, вірю, що в тебе все вийде! Ще зідзвонимось!

Дійсно, а чи змінилося щось в Оленчиному особистому житті? В пам'яті дівчини неочікувано постала картина вчорашнього вечора, коли вона пила чай з Артемом на брудершафт.   

Після того, як Олена зачинила двері за Артемом, за кілька хвилин у двері подзвонили:

— Ти? — Здивовано округлила глибокі очі, стурбована дівчина.

— Я не міг просто так взяти й піти! — Відповів Артем. — Не жени мене, будь ласка! Чоловік прямо в дверях почав ніжно обіймати та цілувати дівчину. Його поцілунки були гарячими та пристрасними, здатними розпалити дівоче тіло та пробудити від сну серце.

Артем все сміливіше обіймав Олену та обсипав поцілунками все її тіло.

— Ти зводиш мене з розуму! — Шепотів чоловік на вухо молодій жінці, спостерігаючи за її реакцією.

— Продовжуй в тому ж напрямі! — Ніжно відповіла Олена, міцніше обіймаючи Артема за шию.

Дівчина ще ніколи в житті не переживала такої пристрасті й бажання. Емоції накривали її сніговою лавиною, яка повільно котилася всім тілом.

Зранку Олену розбудив приємний аромат кави та конвалії. Артем не розгубився і не дивлячись на те, що був у дівчини в гостях вперше, все ж, зумів знайти кухню в кінці коридору. Збігавши в крамницю, він купив круасани та смачну каву, а ще, дуже здивувався побачивши на вітрині квітучі конвалії, при тому, що на календарі вже був вересень. Молодий чоловік хотів купити дівчині орхідеї чи троянди, але побачивши конвалії — його вибір був очевидним.

— Доброго ранку, сонько! — Посміхнувся чоловік, протягуючи жінці підставку з романтичним сніданком та букетом квітучих конвалій.

— Мої улюблені квіти! Дякую! Але ж, на дворі вересень! — Здивовано сказала дівчина.

— Я не менше здивований, але вирішив і тебе ними здивувати. Навіть не думав, що ти їх так любиш! Мені бал зараховується? — Щиро посміхнувся хлопець.

— Цілих сто! — Усміхнулася у відповідь Оленка.

Дівчина була зворушена поведінкою молодого чоловіка, якого до вчорашнього вечора вона вважала своїм шефом. Приємний молодик викликав цікавість у протилежної статі, але дівчина ніколи не мала видів на нього. Все змінилося в одну мить. І це були такі приємні зміни. 

Олена не хотіла думати, що буде далі, дівчина не збиралася забігати наперед. Вона насолоджувалася моментом та приємною компанією Артема, відкинувши усі сумніви та невпевненість. Молода жінка не відкидала варіанту, що це все відбувалося з ними вперше і востаннє, тому поводилася так, ніби живе в останній раз. Олена, вкотре подякували Артему, стала його ніжно обіймати та цілувати. Чоловік не розгубився і відповів їй взаємністю. Їм було байдуже до того, що на евакуатор піднімають Артемову машину і везуть її невідомо куди.

Чоловік давно помітив Олену. Він звернув на неї увагу ще тоді, коли дівчина вперше вийшла співати на сцену ресторану тоді, коли захворіла вокалістка. З того часу Артем просто спостерігав за скромною співачкою, яка ще підробляла офіціанткою, поки їй шукали заміну. Чоловік боявся проявляти свої почуття і сподівався, що його мимовільне захоплення зникне так само неочікувано, як і з'явилося, але все сталося зовсім навпаки. І він зовсім не планував її зваблювати, але все сталося неочікувано для нього і для неї. Ариемові було добре з Оленою, але чи зрозуміє вона, коли дізнається про нього правду...