17

 Олено, ну скільки вже можна на тебе чекати! — На увесь зал кричала адміністраторка. — Ти поки начухаєшся, можна буде вже й додому не йти!

— Ще хвилинку, грим! — Поспішаючи зняти сценічний образ, гукала дівчина.

Олена змінила діяльність офіціантки на ресторанну співачку. Звичайно, це не було межею її мрій, але це подобалося талановитій дівчині значно більше, ніж розносити їжу та приймати замовлення. Ще й зарплата була вища, а з постійними чайовими, то взагалі. На даний час, Олена була повністю задоволена своєю роботою та зарплатою. Вона почала звикати до столичного ритму, і проживши тут уже більше трьох місяців, дівчина почувалася, ніби, у себе вдома.

— Ну нарешті, я тебе дочекалася! — Вигукнула Оленчина подруга, і вони направилися в сторону дому. Дівчата жили в одному районі, тому нічним містом було безпечніше ходити вдвох, ніж поодинці.

— Добрий вечір, дівчата! Не страшно вам ходити ночами без охорони? — Посміхаючись запитав Артем Вадимович.

— Трохи є! — Посміхнулася у відповідь Вероніка, подруга Олени.

— Сідайте-но, я вас підкину. Мені всеодно в той бік!

— Будемо дуже вдячні! — Сказала Вероніка, штовхаючи розгублену Оленку в бока.

Коли дівчата сіли в машину, Вероніка запитала:

— Артем Вадимович, а чому ви так пізно повертаєтеся з ресторану, хіба ваш робочий день так довго триває?

— Так багато справ у батька накопичилося! Він останнім часом ресторанний бізнес трохи закинув, а я тепер не знаю, за що хапатися.

— Як там Вадим Олександрович почувається? — Включилася в розмову Олена.

— Дякую, вже значно ліпше, але лікарі не поспішають його виписувати. — Сказав Артем.

— Нехай краще підлікується, а то не встигне виписатися, як знову хапатиметься за всі справи одночасно, — продовжила Оленка. — От ми й приїхали, — посміхнулася дівчина. 

— То ваш під'їзд, здається, знаходиться далі? Ви ж не в клумбі, сподіваюся, живете? — Засміявся Артем.

— Ні, не в клумбі, але клумбу я без проблем можу обійти! — Ніяковіючи, відповідала дівчина.

— От, ми приїхали! — Перебила Вероніка. — Дякуємо, Артеме Вадимовичу, що підвезли, але нам вже час. До побачення! — Сказала дівчина, похапцем витягуючи подружку з машини.

Дівчата порозходилися по своїх під'їздах, а Артем поїхав додому.

Олена прийнявши душ, сіла випити перед сном м'ятного чаю. Неочікувано їй на телефон прийшло повідомлення: "Якщо ви ще не спите, вигляньте у вікно. Артем"

Здивована дівчина не кваплячись підійшла до вікна і дійсно побачила Артема, який возився під капотом свого чорного позашляховика.

Дівчина накинула на піжаму легку куртку та вирішила спуститися запитати, що трапилось, і чи не потрібна допомога?

— Привіт! Що трапилося? — Запитала Олена.

— Навіть не знаю. Машина не заводиться, а в чому проблема не розумію! Евакуатор буде лише вранці. А зараз доведеться викликати таксі, — відповів Артем.

— Можете зачекати таксі у мене, але апартаментів не обіцяю! — Посміхнулася дівчина.

— Ну що ви, мені й так незручно, що потурбував вас на ніч. Ви б відпочивали після роботи, а так…

— Нічого страшного! В тому, що з вами сталося є і моя провина. Тому ходімо, я вам наллю трав'яного чаю. — Запросила Олена.

Артем особливо не пручався, але й не набивався. Врешті-решт молодий чоловік піднявся до Олениного помешкання.

— Ось тут я живу. — Вмикаючи світло, сказала дівчина.

— Загалом непогано, але місця лише для однієї людини. Ви живете одна? — Поцікавився Артем.

— Так, я живу одна і найближчим часом нічого не планую змінювати, — серйозно сказала Олена.

— Та я ж без якоїсь поганої думки сказав. Інколи самотність може стати спасінням, а відносини не з тією людиною, здатні розбити та спустошити, на жаль, я знаю це не з чужих слів. Мені теж зараз найбільше імпонує самотність, так легше і простіше. Можливо, я завтра зміню свою думку і захочу бути з жінкою, а може більше ніколи не зможу довіряти та кохати. Ніхто з нас не знає, що трапиться завтра, — сказав Артем. — Олено, давай на ти! Ми ж не на роботі! Там можна, навіть, потрібно дотримуватися субординації, але не посеред ночі у тебе вдома, — засміявся Артем.

— Тоді п'ємо на брудершафт! — Усміхнулася Олена, протягуючи свою чашку з чаєм до Артемової.

Її рука торкнулась руки Артема, а губи легенько торкнулися його губ. Артем відповів ніжним поцілунком в губи. Він не був наполегливим, але свою пристрасть був не в силах стримувати. Їм завадив сигнал смс-повідомлення.

— На мене вже чекає таксі! — Схопився Артем з місця. — Вибач, будь ласка, що потурбував посеред ночі. Мені вже час!

— Не переймайся, усе добре! — Відповіла Олена, подумки ругаючи себе за власну нав'язливість. Вона розуміла, що її запрошення та чай на брудершафт, Артем, швидше за все, розцінював як натяк на близькість, але вона зовсім не це мала на увазі.

— Дякую за чай! На добраніч! — Кинув на ходу молодий чоловік, покидаючи оселю дівчини.

— На все добре! Гарних снів. — Відповіла Олена, поспішаючи якнайшвидше зачинити за Артемом двері.

— Це ж треба було таке відпаяти! — Сама до себе ругалася дівчина. — Теж мені, леді! Тепер він подумає, що я мисливиця на чоловіків. Тьфу, яка ганьба! — Викрикнула розлючена сама на себе дівчина. — Оце дала собі рекламу! Більше жодних підвезень та гостей. Ні, ні, ні! Втікала з одного пекла, щоб з ходу вскочити в інше. Оце вже ні! Такий сценарій не для мене! 

Дівчина гірко заплакала знову згадавши свою історію, через яку вона опинилася в столиці, оточена чужими людьми. І хоч дівчина вже починала звикати до нової роботи та іншого життя, але серце її щеміло за минулим, від якого вона так швидко втікала. Олена хотіла до мами, до Любки та Лесі. До дорогої Свєтки та в своє музичне училище. Олена згадувала свої уроки в музичній школі та маленьку Таю. Їй довелося відмовитися від всього, що вона любила і, немов, злочинниця ховатися від усього світу не маючи навіть власних документів. Крім цього всього, дівчина могла наломати дров ще зв'язавшись з Артемом. Для чого, навіщо?