14

Назар вже почав по-троху розслаблятися. Поліція більше на нього не полювала, вдома та у знайомих його ніхто не шукав. І на цей раз все обійшлося.

— А я казав тобі, Андрюхо, що інакше бути не може. А ти хондрив тут, паніку розводив. — Не приховуючи радості сказав Назар.

— Так то воно так, але ти ж ледь не угробив малу. Ледь через тебе не відкинулась теща. А Оленка бідняга, взагалі зникла у невідомому напрямку. Це не по-чоловічому, друже, і хай там як, але, якщо ти мужик, то піди і здайся в поліцію. — Намагався закликати до розуму Андрій.

— Поплач ще тут, як мужик. — Захохотав Назар. — Це все через ту наволоч на мене звалилося, і я все-одно її знайду та помщуся, і нічого мені за це не буде, второпав?! Абсолютно нічого! Ось скажи, де зараз поліція? А її нема! Нема поліції і хоч я все місто підірву, нічого не станеться зі мною. Тому пацан сказав — пацан зробив. Я знайду ту погань і помщуся.

— На жаль, тебе життя не вчить, друже. Ти б замість злоби задумався над тим, що робиш не так. Змінюйся, поки не пізно, бо потім захочеш, але вже не зможеш! — Сказав Андрій.

— Якщо ти думаєш, що повернувся до дружини та влаштувався на роботу і можеш тепер читати мені моралі — ти помиляєшся. Та й друг такий, мені особливо не потрібен, — визвірився Назар.

— Ти говори, а я свою справу знаю, друже. Ось ти за Наталі тягаєшся хвостом, ти став кишеньковим злодієм. Вона тебе підведе, ось побачиш. І оком не моргне твоя Джульєтта, здасть із потрохами. І якщо ти віриш, що вона з тобою через щирі почуття, то ти ще дурніший, ніж я думав. — Сказав Андрій зачиняючи за собою двері.

Можливо, Андрій має рацію, але ж проти серця не підеш. Як можна відшити негідницю Наталі, якщо вона сниться щоночі. Як можна їй відмовити в усіх забаганках? Назар ладен був лишитися голим та голодним, лиш би жінка його мрії ні в чому собі не відмовляла. Вона й не відмовляла. Перед одруженням чоловік взяв величезний кредит та купив їй шубу і сережки з діамантами. В той час, коли сам залишився без роботи і зав'язав, сам не знаючи навіщо, відносини з Оленою. Він і тепер готовий був віддати Наталі все до останньої нитки, але віддавати уже просто не було чого. У нього залишилася лише відкрита на розпах душа, якою, чомусь, гребувала кохана жінка, вимагаючи матеріальних подарунків.

— Привіт! Я одразу в справі! — Діловим тоном заявила Наталі, щойно Назар взяв слухавку. — Сьогодні в "Червоній орхідеї" буде чоловік з великою сумою грошей. Це вже не кишенькові оборудки, а більш прибуткова справа. Якщо все вигорить — будемо в шоколаді, якщо ж завалиш операцію — розійдемося, як у морі кораблі. Третього варіанта нема.

— Але ж нам потрібна буде підстраховка! — Розгубився неочікуваній пропозиції Назар.

— Не нам, а тобі! — Змією прошипіла Наталі. — Тобі потрібна підмога, або що завгодно. Мені потрібен лише результат. Все, не маю часу на порожні балачки, адьйос! — З відкритою насмішкою сказала співрозмовниця та обірвала телефонну розмову.

Назар ніколи й нікому не дозволяв з ним спілкуватися в такому тоні. Але Наталі була не всі, вона особлива, тому що кохана. В його випадку сліпе кохання до жінки було не за щось, а наперекір всьому. Назарові хотілося, щоб увесь світ зник з лиця землі, лиш би лишилася з ним кохана. Вона й залишалася...тоді, коли їй це було вигідно.

Олена вже повністю втягнулася в столичний ритм життя. Вона ніколи не думала, що розносити в ресторані їжу та приймати замовлення у клієнтів, може бути цікаво. Виявляється — може. Дівчина з легкістю справлялася зі своїми обов'язками та інколи допомагала адміністратору, коли та через сильний наплив клієнтів, не могла впоратися з навантаженням.

— Оленко, що б я без тебе робила? — Сказала Вероніка Вадимівна, адміністраторка елітного ресторану "Хамелеон". — Стосовно оплати можеш не хвилюватися, я запишу тобі преміальні за цей день. Це мінімум, який я можу для тебе зробити.

Олені було приємно допомагати Вероніці. Дівчина була вдячна адміністраторці за доплату, але потреби в грошах вона не відчувала. Крім того, що дівчина отримувала достойну зарплатню, вона з кожної зміни приносила непогані чайові, яких цілком вистачало на життя. До того ж, на непогане життя.

— Вероніко Вадимівно, наша солістка захворіла. Сьогодні ми маємо грати на ювілеї, через півтори години прийдуть гості, а вона ніяк не може! — Кричав розгублений музикант, який вихорем залетів до кабінету адміністраторки.

— От лажа, ну як же так, га? — Заметалася по кабінету Вероніка. — Вона б іще завтра зателефонувала попередити. Півтори години! Ні, це нереально! — Кричала адміністраторка, крапаючи "Корвалол" собі в склянку. — Олено, що скажеш? От що мені робити, ну що? Генеральний скрутить мене в бублик, якщо сьогоднішній ювілей буде провальним.

— Не буде, — різко заявила Олена. — Я готова! Де сценічні костюми?

Здивована Вероніка втратила дар говорити. Вона лише кліпала довгими, пишними віями. Ледь оговтавшись та переваривши почуте, Вероніка сказала:

— Я завжди знала, що ти не та, за кого себе видаєш, в гарному сенсі слова. Я не буду зараз влаштовувати допит, але якщо ти дійсно маєш музичний талант, я буду найщасливішою людиною на світі. Гайда в гримерку, крім нарядів треба ще нанести сценічний грим. До речі, треба зупинити офіціантку Олександру, зміна якої продовжиться.  

Перевтілення Олени відбулося дуже швидко. Дівчину в ресторані такою ще ніколи не бачили — яскрава білявка з шикарними локонами осяяла своєю появою не лише сцену ресторану, а й увесь зал. М'ятна, приталена сукня до п'ят, підкреслювала шикарну фігуру дівчини, змушуючи представників сильної статі відкривати роти. Не залишилися рівнодушними й відвідувачки "Хамелеону". Деякі дами заздрили Олені, а деякі — захоплювалися її природньою красою та божественним співом.

На чарівну співачку не міг не звернути уваги й молодий чоловік, який саме прийшов у справах до директора ресторану. Його так захопив чарівний спів та образ співачки, що він забувши, куди й за чим прийшов, захопився  чарівним виступом незнайомки. Чоловік послухавши три пісні, все ж таки, направився до кабінету шефа. Але всі його думки були геть далеко, зовсім далеко від справ...