12

Назар відсиджувався вже з тиждень у себе на квартирі. Йому Андрій приносив їжу та деякі речі. Поліція вже не навідувалася до чоловіка на квартиру і він радіючи, що легко відбувся, збирався тікати з міста.

— Тебе можуть зупинити на першому ж посту! — Закликав до розуму Андрій.

— Ага, нехай спробують. Я добиратимусь автостопом, у мене ж усі клепки на місці. — Зареготав у відповідь Назар.

— Друже, я б на твоєму місці не був таким упевненим. 

— Я — везунчик і ти чудово про це знаєш! Нічого мені не буде, не млій. Краще, гайда зі мною у пошуках кращого життя. — Підкурюючи сигарету сказав Назар.

— Е, ні, друже, давай краще ти сам. Та й навіщо шукати кращого життя, якщо твоє не було паршивим. — Висловив свою думку Андрій. — Ти б міг жити як нормальна людина. У тебе все для цього є: удача, руки, ноги, житло, машина, які тобі, до речі, дісталися від батьків. У тебе була дружина — мрія багатьох чоловіків, але ти її знецінював та гнобив, ідеалізуючи ту шльондру Наталку. Ти ставив Олені в приклад Наталі, а не навпаки. Розумієш друже, в чому твоя проблема?

— В чому? — Знервовано запитав Назар.

— В тому, що ти завжди з двох варіантів, усвідомлено обираєш гірший, а потім ниєш, що все погано.

— Ой, коротше, годі базікати! Толку від твоїх балачок, тільки знаєш бла-бла-бла. А сам який? Може ти ідеальний? Чи краще знаєш як на світі жить? То чому ж ти покинув дружину та дитину, яка теж, до речі, мрія багатьох чоловіків?

— Отож так, спочатку наломаєш дров, а потім голову чухаєш та вже пізно. Та й одружився я не з великого кохання, наскільки ти пам'ятаєш? Я просто помилився у своєму виборі, — зізнався Андрій.

— Ото ж і як так само, думав, що все зміниться на краще, але бач, як воно сталося, — сказав Назар.

— Твоя найбільша проблема друже ще й у тому, що ти маєш забагато агресії та люті. Замість того, аби охолонути та розібратися в усьому спокійно, ти вдаєшся до крайнощів, ще більш погіршуючи ситуацію.

Друзі мовчали. Кожен розумів, що у всіх своїх бідах винні самі, але не було бажання змінювати ситуації.

Тим часом, мала Леся почувала себе краще і лікарі відпустили її додому. Люба намагалася додзвонитися до сестри, але всі спроби були марними. Старша сестра їздила до Олени на роботу, але там пожали плечима та сказали, що самі б не проти її знайти та спитати, що за справи. На її місце вже взяли людину, яка навіть гадки не мала, куди ділася її попередниця.

Любі віддали трудову книжку сестри та веліли переказати " величезний привіт" адже так, як Олена Олександрівна їх ще ніхто й ніколи не підставляв.

Люба хвилювалася, аби з сестрою не трапилося якоїсь біди, адже останні кілька днів вона не виходила на зв'язок та не з'являлася ніде, де тільки б могла з'явитися.

Олена тим часом викинула сім-карту, яку дав їй Олег та забравши паспорта та змінний одяг, який дала їй Світлана, стрімголов помчала на залізничний вокзал. Дівчина взяла найдешевший білет на найближчий рейс.

Надвечір Олена вже в'їжджала у столицю. Місто заворожило її своїми нескінченними вогнями та хмарочосами, які ніби брати-близнюки посміхалися один одному. 

Знайшовши найдешевший хостел поблизу вокзалу, Олена відмітила, що в столиці значно вищі ціни, ніж у Веселковому. Віддавши майже всі кошти за три доби вперед, Олена купила нову сімку та підключилася до інтернету, аби вже завтра йти шукати роботу. Так як її диплом з відзнакою залишився у Назара, вона вирішила лише з паспортом влаштовуватися на звичайну роботу.

Наступного ранку Олена вже була на порозі ресторану, куди були потрібні офіціанти, кухарі, посудомийки. Не знаючи чому адміністраторка вирішила дати Олені посаду офіціантки, а не посудомийки, на яку сподівалася Олена, дівчина стрімголов почала працювати. Вона мала випробувальний термін — два тижні і за весь цей час вона мала зарекомендувати себе, як відповідальна та працьовита офіціантка, яка посміхається клієнтам та радить найкращі страви за найвищою ціною.

Дівчині було дуже складно втягуватися у шалений ритм ресторану та столичного життя. Заклад був елітним та дорогим і вона розуміла, що без шаленої удачі сюди потрапити було просто неможливо. А раз їй вдалося влаштуватися без диплома та досвіду, значить потрібно працювати, викладаючись на повну, не нарікаючи на гірку долю. 

Вже через два тижні, дівчина отримала аванс. Вона зауважила, що в музичній школі отримувала значно менше за цілий місяць, а тут два тижні ще й стажорка. Олена раділа, немов, маленька дитина. Вона уже давно придивилася оголошення про аренду крихітної кімнати в гуртожитку і тепер у неї були всі всі шанси відокремитися та виїхати з хостелу. 

Переїхавши до гуртожитку, дівчина почувала себе дійсно щасливою. Це був лише її простір, де вона могла проводити час як їй заманеться. Олена не боялася, що по приходу додому їй доведеться перед кимось виправдовуватися за те, що вона мала прийти три хвилини тому, а не запізнюватися. Молода жінка відчула переваги самотності, адже в даному випадку самотність ішла їй на користь.

Дівчині інколи випадала нагода працювати понаднормово і вона ніколи не відмовлялася. Вона почала звикати до нової роботи, більше того, їй подобалося працювати з людьми. Дівчина з цікавістю спостерігала за відвідувачами та розгладжувада нависаючі скандали з персоналом, навіть вирішувала проблеми інших, більш досвідчених офіціантів. Дехто відкрито дорікав Олені, дехто ж навпаки — захоплювався дівчиною та її професіоналізмом.

Через півтора місяці проживання в столиці, дівчина вирішила подзвонити до найрідніших — матері та сестри. Вона сподівалася, що Назар зі своєю люттю трохи охолов і не буде відстежувати телефон сестри так, як робив це раніше. Набравшись сміливості Олена зателефонувала мамі, але в трубці, окрім довгих гудків виклику, більше нічого не почула. Занепокоєна дівчина набрала знову і знову, але ситуація повторилася.

Через кілька хвилин дівчина набрала номер старшої сестри. Через кілька гудків вона почула таке очікуване: