10

Після повернення до чоловіка-тирана, Олену переслідувало враження, ніби, вона когось поховала. Швидше за все, вона поховала свої надії та сподівання на спокійне та вільне життя. Щоразу після роботи, жінка ледве змушувала себе йти додому. Попри її небажання перебувати поряд з чоловіком, вона ледве пересувала ватяні ноги, аби прийти додому та приготувати вечерю. Олена оформила на себе кредит та взяла пральну машинку, яка суттєво полегшила її побут. Попри заперечення Назара, Олена пішла проти його волі, та чи не вперше, зробила по-своєму. Цього разу чоловік її не бив, ні, адже жінка якимось дивом не викликала в нього великої люті, тому була піддана лише психологічному насиллю. Фізично він її міг тільки штовхати та трясти за шкуру. А ще у Олени була гарна новина, адже Андрій, врешті-решт, з'їхав від них, а Назар перебрався на кухню, адже там звільнився диван.

Ще Олена попросила грошей у батьків Назара для того, аби сплатити борг за комуналку. І це їй вдалося. А ще дівчина попросивши Світланиної допомоги, переклеїла в квартирі шпалери та пофарбувала труби та стелю.

— Все, дорогенька, тепер твоя маленька мрія здійснилася. Ти не житимеш більше в срачу! — сміялася подруга, суттєво підіймаючи Оленчин настрій.

— Рано ще радіти! — похмуро відказала Олена.

— Ну перестань! Що не робиться — усе на краще. Зверху видніше — тихенько тицьнула Свєтка, вказівним пальцем угору.

— Я не вірю, що на нас з Назаром чекає нормальне життя, цього не буде. Але ж я не можу від нього піти, через власний страх і його погрози.

— Я теж у це не вірю і тебе зовсім не впізнаю! Ти тільки згадай себе колись! — вигукнула Свєтка. — Адже саме ти колись була безтурботною говорухою, веселою душею компанії. Ти подавала великі надії у навчанні. Згадай, якою ти була хористкою, а ще б трохи — перейшла б на сольне виконання, а там знаєш — всі дороги відкриті. Але ж ні, ти вирішила вийти заміж, бо могла не встигнути. Але не в тім біда. Біда в тому, що тобі трапилася така людина. Я б навіть сказала — нелюд — прошепотіла Свєтка. — Звичайно, що ти потрапила в пастку, з якої ти вже, навряд чи, виберешся — висловила свою думку подруга.

— Світланко, я знаю, що наломала дров, але що вже толку про це говорити? Я вже навряд чи виберуся зі свого полону живою — розплакалася Олена.

Свєтка розуміла, що подружці необхідно дати волю емоціям, тому й не вмовляла та не заспокоювала її. Вона лише гладила дівчину, коли та ридала на всю квартиру, ніби вовчиця.

Свєтка не знайшла в собі сміливості сказати подрузі, що на днях, в одному з клубів, бачила її Назара, який пристрасно цілував якусь білобрису кралю, яка зверхньо дивилася на всіх навколо. Так само не казала Світлана і про Сергія, який одружується на їхній однокласниці Меланці — доньці місцевого підприємця. Те, що Меланка страшна, товста і в окулярах, нікого не дивувало, адже всі знали, скільки грошей має її батько.

А батьки жениха були безмежно щасливі такій невістці, особливо, матір, адже саме вона не хотіла синові наречену-голодранку. Вона свого домоглася — наречена така, яку вона хотіла. Дарма, що не красива, але ж багата.

 Олена останнім часом дедалі частіше почала просити Назара знайти роботу, на що постійно отримувала відповідь:

— Та коли вже ти наїсися тими грошима? Ти ж знаєш, що мене ніде не беруть, то що я зроблю? — вибухав від люті чоловік.

— Усі знаходять, а ти не можеш! Якщо мене виженуть з роботи, то за що ми взагалі будемо існувати, ти не думав? 

— Чому я маю про це думати? — Здивувався чоловік. — Це твої проблеми, а не мої! Та й взагалі, хто тебе тут тримає!?

— Та ти без моєї мізерної заразила помреш з голоду! — Прошипіла принижена жінка.

— Слухай, ти, чмошнице, не біси мене, чуєш?! Не буди звіра! — Скаженіючи від люті, ухопив за довгу косу Олени чоловік. 

— А що ти зробиш? Уб'єш?! То давай, краще вмерти, ніж жити з таким чучалом, як ти! — Викрикнула жінка.

Не довго думаючи, Назар ухопив її за шкуру та викрикнув:

— Ах ти ж тварюка! Що ти собі дозволяєш! Ти зі мною так розмовляєш, та хто ти така! Я тебе знищу! Ненавиджу!

Чоловік миттєво перетворився у монстра і почав гамселити бідолашну Олену з такою ненавистю й люттю, яка тільки в нього була. Раптово йому завадив дзвінок у двері.

— Кого ще там принесло? — вибігаючи в коридор кричав мужик.

Поки з коридора доносилися чоловічі голоси, Олена насилу вилізла на балкон та почала перелазити перила. Вона ніколи не думала, що з легкістю зможе видертися на дах балкона другого поверху, а звідти, по пожежній драбині, спуститися на землю. Тепер дівчина знає, що вихід можна знайти кругом, навіть у безвихідній ситуації. 

Збагнувши, що не має ні грошей, ні мобільного телефона, дівчина стрімголов помчалася подалі від місця, де її міг побачити її власний кат.

Сердешна молода жінка, в піжамі з розпатланим волоссям та розбитим носом, кілька зупинок пройшла пішки, привертаючи до себе здивовані погляди. Вона цього разу не йшла до Любки, ні. Вона йшла в зовсім протилежний бік.

Не дивлячись, що на новій квартирі у Свєтки, Олена була всього лиш раз, але перебуваючи в стресовому стані, дівчина миттю пригадала дорогу.

На щастя, Світланка була вдома — нещодавно повернулася з магазину, де торгувала елітними парфумами на розлив.

Свєтка нічого не питала в Олени. А навіщо, все й так було зрозуміло. Дівчина мовчки прийняла до себе подругу та забезпечила її необхідними речами. 

Коли Олена трохи заспокоїлась, Світлана почала:

— Оленко, тобі треба тікати! Тікати якнайдалі і якомога швидше! Не йди поки на роботу, та й взагалі не йди! Я не хотіла тобі раніше говорити, щоб не зірвалося, але ми з моїм товаришем збираємось на Одесу. Назовсім. Там Олег знайшов нам роботу і житло.

— Мій паспорт і документи залишилися там. Але я туди більше ні ногою! — Заперечливо захитала головою Олена.

— Зробимо ми тобі паспорт, не хвилюйся. Я поговорю з Олегом, він допоможе. Він такий класний, ти навіть не уявляєш! — Не могла не поділитися власною радістю Світланка.