7

Надворі пахло весною. Щебетання птахів та яскраві сонячні промені зігрівали дівочу душу, та на деякий час вселяли у її серце віру, що все добре. Смарагдово-зелена трава, що пробивалася крізь тротуарну плитку, переконала дівчину в тому, що безвихідних ситуацій не буває. І Олена, з піднесеним настроєм попрямувала на пари, підскакуючи на ходу.

Після успішної здачі останньої сесії, дівчина на крилах поверталася назад. Вона стрімголов мчалася, аби поділитися своїм щастям — успішно складеною сесією, не додому до чоловіка. Дівчина бігла до Любки, адже лише у неї, Олена відчувала затишок та комфорт. Люба, з якою в дитинстві вони не дуже ладнали, зараз була для Олени найкращою опорою та підтримкою. Вона ніколи не засуджувала меншу сестру та, по можливості, завжди їй допомагала.

Ось і тепер, окрилена Оленка прибігла до сестри:

— Привіт, рідненька! Я так скучила за тобою! — прямо з порогу впала в обійми сестри Оленка.

— Привіт, моя маленька сестричко! Як я рада тебе бачити. — Відповіла Любка. — Скільки я тебе до себе кликала, тобі все нема коли, ти вся у справах. І сама до себе і гості не кличеш, — продовжувала жалітися старша сестра.

Коли дівчата пішли на кухню та почали ділитися секретами за ароматною кавою, Люба підскочила до Олени зі словами:

— Матінко моя, це що в тебе на руці, синець!? — Любка мерщій почала задирати вгору светер молодшої сестри. Вона аж зойкнула, побачивши, що синець Оленка має не лише на руці, а ще й на плечі та біля шиї. Судячи з синьо-фіолетового та жовтого кольорів, синці в Олени з'являлися в різні проміжки часу.

— Давно твій ізверг так себе поводить? — Ледве стримуючись від гніву, запитала Люба.

Олена у відповідь лише схилила голову. Дівчина кивнула у відповідь, чим дала старшій сестрі зрозуміти, що це не перші, і не поодинокі випадки.

— Я навіть не питаю, за що! Очевидно, що просто так. От над! Ну ти подивись, яка наволоч! Сидить у теплі й добрі, ні за що не хвилюється, ніде не працює ще й своїми смердючими лапами розмахує! — обуренню Любки не було меж. — А ти, якого біса ти все це терпиш?! У тебе що, пара запасних життів десь у  шафі прихована? Що в тебе в голові взагалі?

— Я все роблю не так! — ледве стримуючи сльози відповіла Олена. — Я не так готую, не так подаю, не так ходжу, не так говорю, не так дивлюся, маю не таку фігуру. У мене не така зовнішність та колір волосся. Я не така, як усі інші дружини його друзів. Мене соромно показати людям і ще більш соромно зізнатися, що в нього така нікчемна дружина. — Сльози полилися водоспадом із Олениних очей, і вона вже ніяк не могла їх спинити. — Він постійно говорить, що я хвойда і маю бути йому вдячною за те, що він мене терпить, адже більше ніхто й ніколи навіть не плюне у мій бік. Любко, я так стомилася, ти навіть уявити собі не можеш.

— Сестричко, і давно у вас так? — приголомшено запитала Люба.

— З самого початку…

— Чому ж ти мовчала, чого нічого про це не розповідала?

— Він сказав, що мені всеодно ніхто не повірить! Ти ж знаєш, який він гарний актор, що здатен переконати у своїх словах усіх та кожного?

— Знаю, знаю. Я звісно знала, що зятьок мій іще той фрукт, але щоб він був таким рідкісним гівнюком — не здогадувалась про це. До речі, Оленко, а чому ти ходиш у драних черевиках, ти ж можеш собі купити з весільних коштів, якщо не вистачає стипендії!

— Вже давно нема тих грошей! І стипендії моєї немає…

— То ви ж нічого не купували?! — здивувалася Любка.

— Не купували… Я через кілька місяців після одруження хотіла перерахувати гроші, подаровані нам на весілля, але там залишилися самі лиш сльози. А через місяць вони взагалі зникли… Стипендія моя просто зникає постійно з гаманця, а свіжі синці саме через те, що я переховала стипендію і він не зміг її знайти, — болісно видихнула Олена.

— От падло, що воно собі дозволяє?! На роботу йти воно не збирається, друга по нещастю приютив у квартирі, ще й тебе товче, бо ти йому не така! А сам — ледь стримуючись від люті, кричала старша сестра. — Оленко, а переїзди до мене, а? Ну разом буде нам веселіше, площа дозволяє. Тим більше в Ізраїль я вже на збираюся, бо й досі в носі стоїть отой сморід! До речі, — намагаючись відволікти Олену від поганих думок, змінила тему розмови Любка, — що заморські мільйонери, що наші дідусі всі пахнуть однаково, — награно засміялася Любка, але Олена була зациклена на своєму і, ніби, не чула, про що говорить старша сестра.

— Іще у нас борги за комуналку, які нам треба сплатити в двотижневий термін. Якщо цього не буде, то нам відключать світло та газопостачання — почала білугою пидати Оленка.

— Сума велика?

— Тааак, — ще голосніше завивала менша сестра.

— Ну падло, інших слів у мене просто нема. Тварюка ж така! Звісив усе на твої плечі, в сам альфа-самець ще й руки розпускає! Олено, для чого ти все це терпиш? Вас же ніщо не пов'язує разом, дітей нема, спільного житла теж! Плюнь і йди від нього!

— Я боюся….

— Чого ти боїшся, дурненька? Зібрала речі і гайда до мене!

— Він накладе на себе руки, якщо я від нього піду. Як я буду все життя з цим жити??!

— А ти не думала, що твоє життя може дуже швидко закінчитися, якщо ти житимеш в таких умовах та під постійним страхом? 

— Я боюся, що не зможу собі пробачити, якщо з ним щось трапиться, бо ж саме я буду в цьому винною!

— Тоді, нехай він тебе б'є, аби потішити власне самолюбство і живе собі далі! Невже ти не розумієш, що він дуже сильно себе любить, настільки сильно, що навіть пальця собі навмисне не поріже, а ти говориш про суїцид. Він просто тебе залякує та маніпулює, а ти ведешся на його провокації.

Любка мала рацію. Олена, до одруження з Назаром, була веселою та життєрадісною дівчиною. Вона на все дивилася з позитивної точки зору та ніколи не падала духом, навіть у непередбачуваних життєвих ситуаціях. Тепер від тієї Олени не залишилося нічого. Замість неї було висохше дівча, дуже схоже на підлітка. Дівчина мала великі, темні кола під очима та порожній погляд. Вона за останній час стала настільки переляканою та затурканою, що боялася усього на світі. Їй було страшно, щоб на неї в магазині не поглянув якийсь чоловік, чи, боронь Боже, обізвався якийсь незнайомець. Перед своїм приходом до Любки, Олена випадково знайшла в потаємній кишені старої сумки пристрій для прослуховування. Дівчина обережно його від'єднала від підкладки та затоптала. В той день вона знову добряче "отримала на горіхи" за те, що