5

По-троху Олена почала звикати до шаленого ритму заміжжя. Після пар вона часто сиділа в читальному залі, репетирувала звітний концерт та сподівалася, що колись стане краще. 

Повертаючись додому, молода дружина мерщій бігла на кухню та готувала їжу. Дуже часто забуваючи про себе, вона в першу чергу, піклувалася про Назара. "А як же інакше, — думала вона — як би там не було, а він чоловік, головний у домі." 

Олена давно хотіла освіжити шпалери в кімнаті та пофарбувати труби у ванній, але Назар постійно був проти цих ідей.

Якось раніше закінчивши зі своїми справами, Олена вирішила залізти у їхню весільну "заначку" аби перерахувати суму та зрозуміти, які шпалери можна купувати — дорожчі чи дешевші. Порившись під диваном, дівчина знайшла заповітну коробочку. Протягуючи її до себе, дівчина пригадала, що її зимові черевики давно розлазиться. 

— Ще й на вихідних разом зі шпалерами можна якісь простенькі чоботи купити, — сама з собою заговорила дівчина. — Що за маячня?! — підскочила дівчина відкривши коробку.

Тремтячими руками Олена набрала номер чоловіка і почула в трубці довгі гудки. Спершу просто ніхто не відповідав, а згодом — просто вимкнув телефон. Назар так робив майже завжди. Аргументувавши це тим, що Олена його відволікає і дратує. Хоча жінка не могла второпати, від чого можна відволікати чоловіка, який ні чим не зайнятий. Не додзвонившись чоловікові, дівчина набрала Андрієві, але картина повторилася: спочатку ігнор, а потім "абонент недоступний".

Дівчина дедалі частіше шкодувала про те, що помилилася у своєму виборі. Ще було не пізно все виправити, але стереотип щодо ставлення до розлучених та побоювання того, що скажуть люди, не давали зробити Олені відповідальний крок. Та й жінка тішила себе тим, що з часом Назар виправиться і стане ідеальним чоловіком. 

Пропажа грошей з їхньої скарбнички дуже засмутила Олену, адже вона весь час вважала, що має запас на перший час, а тепер. Тепер цього запасу нема. І, можливо, Назар теж не в курсі того, що їхні гроші зникли. Може це Андрій постарався? Ну звісно Андрій, а кому ж іще як не йому вкрасти гроші з сімейної скарбнички?

Насилу дочекавшись Назара додому, Олена його запитала:

— Ти не знаєш, куди поділися наші весільні гроші?

Чоловік подивився на неї порожніми, затуманеними очима, які вмить наповнилися ненавистю й люттю.

— Чого ти там лазила, щось там забула? — схопив Олену за руку чоловік та почав трясти як грушу. — Я тебе питаю, чого ти там лазила? Язика проковтнула чи заткнуло, а? Відповідай, коли я тебе питаю! Швидко!

— Я, я, я просто хотіла переклеїти шпалери і вирішила подивитися, на яку суму можна розраховувати. — заїкаючись від ляку торохтіла Олена.

— Запам'ятай, стерво, в цьому домі головний я, і все буде так, як скажу і захочу я. Тільки спробуєш сунути кудись свого поганого носа — я тебе урию, второпала! Подякуй, що я вивіз тебе з твого Мухосранська та смердючої общаги. 

Після цих слів, чоловік з усього розгону кинув дівчину об стіну, а потім "допоміг" піднятися з підлоги, ухопивши за піжамну кофту.

— Уляжся і не біси мене, поки я добрий! — ухопив дівчину за волосся та притяг до себе Назар. — Запам'ятай, я поки що добрий, але ти весь час мене бісиш! 

Перелякана Олена мовчки залізла на диван та натягнула на себе плед. Її охопив переляк, який змушував жінку слухати, як скаче її серце. Воно калатало, ніби скакало босоніж по розпеченному вугіллю. Обличчя дівчини страшенно горіло, а голова та всі кості тіла нестерпно боліли. Дівчина пригадала, як точнісінько так же чула своє серце, сидячи малою з матір'ю та сестрою в кукурудзі. Відмінність була лише в тому, що тоді, у малої Оленки, був відкритий простір. Вона могла бігти світ за очі. А тут, зараз? Зараз вона була замкнена в клітці, в прямому значенні слова. З квартири на третьому поверсі через балкон не вискочити. А двері...двері Назар замикав на потаємний ключ, який був лише у нього. І навіть вночі, приходячи додому, чоловік замикав двері своїм ключем, доступу до якого не мав ніхто крім нього. Вікна у квартирі та на балконі були облаштовані ґратами. Чим не клітка?

Олені не давав поворухнутися не лише страх, а й біль. Дівчина, пригадуючи своє складне дитинство, пам'ятала, що батько був злим лише п'яним. А от коли був тверезим, то він був справжнім батьком — готував, прибирав, працював на роботі, розповідав донькам про свої пригоди.

А Назар? Він завжди був чимось незадоволений. Йому все завжди не так, всі навколо не такі. Всі навколо, окрім нього. Але коли йому було вигідно, він грав роль такого ідеального чоловіка, що оточуючі прямо зазирали йому до рота, аби ще й ще почути його чарівні слова. Лише одиниці знали, яким Назар був насправді — його батьки, найкращий друг і...Олена. За, майже, півроку їхнього шлюбу, вона встигла зрозуміти, що Назар не такий, яким здається на перший погляд. Він — набагато страшніший. Вона це розуміла кожного разу, коли в неї летіла тарілка з недосоленим супом, або надмірно заправленим борщем. Вона отримувала на горіхи за крихту хліба в кутку на кухні та за те, що не під тим кутом пройшла, або не таким поглядом поглянула.

Дівчина вирішила, що тільки-но закінчить навчання — подасть на розлучення і не буде залишатися тут більше жодного дня.

Незважаючи на свою рішучість та налаштованість, Олена мала безліч сумнівів. Вона сподівалася, що з часом Назар виправиться і вони заживуть по-людськи. Та і хай там як, а дівчина почала звикати до свого чоловіка і до думки про те, що вона заслуговує такого ставлення. Ну справді, як можна дивитися на чоловіка з невдоволенням, чи вимагати зробити косметичний ремонт, чи вигнати з друга, який жив у них на кухні та частенько водив жінок, за якими Олені доводилося прибирати.

"Час іще в Назара є, та і у мене теж. Я ж не можу отак його покинути, та й звикли ми одне до одного, врешті-решт" — думала дівчина, не знаючи, як їй правильно вчинити: піти від чоловіка, чи дати їхній сім'ї шанс на щасливе подружнє життя. Дівчині хотілося сімейного щастя, вона дуже хотіла дітей, але ще не була до них готовою. Вона сподівалася, що тільки-но Назар стане батьком, то одразу ж змінить свій спосіб життя і ставлення до неї. Хто зна, можливо саме так і буде…