4

Після весілля Олена переїхала до Назарової квартири. Вона офіційно була квартирою його батьків, але вийшовши на пенсію, вони переїхали у заміський будинок, залишивши квартиру синові. Назар часто збирав у себе вдома шумні компанії, а з часом, навіть, дозволив своєму другові тимчасово пожити у нього. Так те "поки" вже тривало більше року. Все б то чудово, але коли створюєш власну сім'ю, друга б треба попросити. Але Назар не міг, як же він свого братана виставить за двері. У Андрія ж нема ні роботи, ні житла. Ну як, нема житла. Воно то є, а в тому житлі жила його матір та дружина з сином, які в один голос відправляли Андрія на роботу, але його така перспектива не приваблювала і він вирішив притулитися до безвідмовного Назара, який із задоволенням надав "безпритульному та знедоленому" другу, дах над головою.

Оксана стала в сім'ї Назара та Андрія третьою. Сказати, що вона була шокована такими обставинами — нічого не сказати. Дівчина кілька днів поспіль умовляла Назара, аби той виставив Андрія, проте чоловік був невблаганним і не хотів іти ні на які компроміси. Він чоловік, голова сім'ї і крапка.

Олена ходила на навчання сама не своя. Їй було некомфортно жити в таких обставинах, але змінити вона нічого не могла. Ну ясно Андрій, йому байдуже, але Назар, який обіцяв у горі та радості вирішувати усі проблеми, зараз просто засунув голову в пісок та зняв із себе всю відповідальність за новостворену сім'ю. 

Дівчина почала дрімати на парах, що суттєво знизило її успішність. Тепер замість виконання доручень викладачів та підготовки до семінарів, Олена, як попелюшка, готувала, мила, прибирала, прала. І найобразливішим в цій ситуації було те, що Назар змушував дружину прати Андрієві речі:

— Ну а що ти хотіла, ти моя дружина і повинна виконувати те, що я тобі скажу. Як кажуть: потрапила у вовчу зграю, то і вий по-вовчому.

— То давай купимо хоча б недорогу машинку-автомат, гроші ж з весілля ще залишилися, — переконливо просила жінка свого чоловіка 

— Який автомат, ти що з глузду з'їхала? Коли це ти стала царицею голубих кровєй? Ніякої машинки, ясно? Мамка он моя все життя вручну маслалала і нічо, он до пенсії дожила, а ти з себе пані корчиш — насмішливо сказав Назар, вдягаючи нову, джинсову куртку.

— Ти куди зібрався, уже пізно? — здивовано запитала дівчина.

— Не твоя справа! — гримнув на неї чоловік.

— Назаре, це вже не лізе в жодні ворота! У нас і близько не було медового місяця. Ми нікуди вдвох за два місяці не виходили, ти постійно кудись їдеш, ідеш. А я сама, як попелюшка постійно все маю чистити, мити, прати. Мені нема коли вчитися!

— То не вчись! Знайшла проблему! Мені то що з твого навчання, тільки гроші тягнеш!

Відповідь Назара приголомшила Олену. Їй ніби кістка стала в горлі, яка заважала дихати й ковтати. Як він міг? Вона вчилася на бюджеті, ще й отримувала гарну стипендію, в той час, коли Назар за останніх три місяці вже змінив дві роботи, доходу з яких, Олена так і не побачила. Весілля відгуляли, хоч і невелике, але гарне, за кошт її мами, та на її власні заощадження зі стипендії. Дівчина ледь стримувала сльози. Коли двері за Назаром зачинилися, Олена дала волю своїм почуттям і розплакалася. Вона ридала, як маленька дитина, яка не мала змоги спинитися. 

Дівчина завжди була життєрадісною та вміла радіти кожній дрібниці. Але за останній час, а саме після весілля, вона з кожним днем ставала все більш дратівливою та збудженою. Вона чудово розуміла, що після одруження наступає новий етап у відносинах. Олена припускала, що ідеальних відносин, можливо, не існує в природі, але те, що було в неї, взагалі важко було назвати відносинами, а тим більше — сім'єю.

— Спочатку кругом важко — витираючи сльози, оптимістично налаштовувала себе молода жінка. — Все буде добре! — беручи себе в руки, дівчина починала прати.

Раптом дівчину від її справ відірвав телефонний дзвінок:

— Привіт Оленко. Одразу до справи! — як завжди нетерпляче почала Світлана. — Лєнусь, пам'ятаєш, у тебе була приталена, м'ятна сукня? Не могла б ти мені дати її напрокат? Така намічається вечірка, а вдягти толкового нема чого. Та й нема ні часу, ні зайвих грошей на покупку одноразового наряду.

— Звичайно дам, приїзди міряй, я вдома! — радісно відповіла дівчина подрузі 

— А твого нема вдома, сподіваюсь?

— Ні, нема…

— А його припареного друга?

— Ні, Свєт, я сама, приїжджай.

— Ой, Оленко, навіщо ти все це терпиш? Тебе ж Любка до себе запрошує жити, ти чого?

— Давай не будемо це обговорювати! — немов відрізала дівчина подружчині настанови. Хоча серцем відчувала, що Світлана має рацію. Але ж вона вже вийшла заміж. І зробила це не для того, аби через пару місяців розлучитися. Це ж такий сором!

Через годину Олена почула дзвінок у двері. Дівчина стрімголов помчала відчиняти. Впевнившись, що за дверима Світлана, дівчина швиденько прийнялася відчиняти двері. З першого разу їй не вдалося впоратися із упертим замком, але дівчина не думаючи здаватися пробувала знову і знову. Коли вона провозилася з дверима більше, ніж півгодини, Світлана запропонувала викликати рятувальників. Натомість засмучена Олена запропонувала подрузі кинути сукню через вікно. Дівчині було страшенно ніяково перед найкращою подругою, але в цій ситуації вона нічим більше не могла зарадити.

Після того, як господиня викинула подрузі сукню через балкон, вона спробувала додзвонитися Назарові, але спроби виявилися марними. Його телефон уперто відповідав: "Абонент недоступний". Олена, котра буквально пару годин тому себе заспокоювала тим, що не буває ідеальних шлюбів, знову відчула розпач та образу.

Назар так і не вийшов на зв'язок і не з'явився на вечерю, як обіцяв. Він часто й багато обіцяв, але, чомусь, дуже швидко забував про свої слова. Олена того вечора, чи не вперше за тривалий час, до пізньої ночі сиділа за конспектами. Дівчина розуміла, що якщо до ранку чоловік не з'явиться вдома, вона не матиме змоги піти в училище, аби трохи покращити ситуацію з оцінками.