3

Олена навчалася на третьому курсі училища, коли остаточно перестала чекати на Сергія. Вона більше не стала плекати надію, що в них з хлопцем може бути спільне майбутнє.

Звичайно, у дівчини були залицяльники, але вони зовсім не цікавили дівчину. На першому місці у Олени було навчання, потім допомога мамі та догляд за племінницею. Після того, як Люба втекла від чоловіка за кордон, піклування про малу Лесю лягло на Оленині плечі та голову її матері. 

Попри всю свою зайнятість та клопоти, дівчина інколи все ж думала про Сергія. Їй хотілося вірити, що вона йому не байдужа. Можливо, він дійсно відчував до неї симпатію, але хіба підеш проти волі батьків, які повністю тебе утримують. Мабуть — ні!

Дівчину від її нескінченних роздумів відірвав телефон.

— Алло, Олено, привіт! Де оце ти ходиш, що до тебе не добитися? Коротше, сьогодні у  Таньки з п'ятого блоку Днюха, то ми в числі запрошених.

— Але ж у мене Леся, ти знаєш!

— Ой, твоя Леся у тебе постійно! Світу не бачиш за нею! На прогулянки містом — Леся, на пари — Леся. Вона ніби твоя тінь! У неї хіба більше родичів нема? Чому ти її на себе звалила? — роздратовано запитала подруга.

— Ти ж знаєш, Свєто, у мене нема іншого виходу!

— Та знаю я, але Люба твоя молодець!

— Молодець, та що вже з того? Ситуації це не міняє…

— Коротше, якщо знайдеш куди підкинути малу — одразу дай знати. Там така гульня намічається з салютами, ти що! Лікті гризтимеш, якщо не попадеш, я також — підбила підсумок піднесеного монологу Світлана та поклала слухавку.

"А й справді, — думала Оленка, — може Лесю сплавити до її батька? Ну а що, я думаю вона буде не проти, не до чужої ж людини я її відведу. Та й на скільки? На ніч залишу, зранку в школу відведе, а я заберу. Та й правильно, якщо б вона бачилася з батьком частіше." На цій мінорній ноті, Олена набрала телефонний номер та зателефонувала зятю.

Після того, як Леся зустрілася з батьком та його новою жінкою, яка взяла чоловіка в руки та перетворила на людину, Олена зі спокійною душею попрямувала на святкування Дня народження подруги.

Атмосфера на святі панувала казкова. Застілля було чудовим, а найкраще в ньому те, що воно було на березі озера у невеличкому будиночку з катамаранами та живою музикою. Дійсно, така атмосфера допомагає перезавантажитися та отримати задоволення від життя.

— Привіт! Ти випадково не іменинниця? — запитав у Олени незнайомець.

— Ні, не іменинниця — її гостя.

— Жаль, я думав привітати — сказав незнайомець. — А ми завтра друга одружуємо, ось прийшли відірватися.

Я Назар, до речі, а тебе як звуть? — безцеремонно запитав хлопець.

— Мене звуть Олена, — сором'язливо відповіла дівчина, яка ще кілька хвилин тому навіть і не думала ні з ким знайомитися.

Потім слово за слово і Олена з Назаром розговорилася. Вони говорили так, ніби мали багато спільного. Дівчина не знала скільки часу проспілкувалася з новим знайомим. Це не було кохання з першого погляду, але це була приємна розмова з приємним, на перший погляд хлопцем, всередині якого було щось відштовхуюче.

— Я піду, мене іменинниця чекає, некрасиво від неї втікати, рада була знайомству — відповіла Оленка та заховалася у святковий будиночок.

Так почалися Оленині відносини. Перші в житті серйозні відносини. Дівчина часто зустрічалася з хлопцем, який дедалі частіше нагадував їй про те, що їм необхідно одружитися. Оленка не спішила всерйоз сприймати слова Назара, адже вона хоч і відчувала до нього симпатію, але не була в ньому упевнена. Він був непостійним, щоразу змінював настрій. То з'являвся ні звідки, то зникав нікуди. Але Олену все влаштовувало, принаймні, вона себе в цьому запевняла. 

Так Олена дотягнула до закінчення третього курсу. Скучивши за рідною домівкою, мамою, господарством та грядками, дівчина стрімголов, після здачі останнього іспиту рвонула додому. Приїхавши до мами, Олена, ніби, заведена прибирала, мила, трусила ковдри, перини та покривала. Вона як дитина раділа тому, що два місяці їй нікуди не треба поспішати. Можна спати скільки захочеться, їздити по гриби та ягоди. І просто перезавантажитися перед останнім курсом та майбутньою роботою. 

Завдяки успіхам у навчанні, Олена отримувала стипендію, і наприкінець навчального року трохи грошей підзбирала, чому щиро раділа.

Дівчина купила величезного торта та сік. Дочекавшись повернення мами з роботи, дівчина вирішила відсвяткувати закінчення третього курсу, влаштувавши їм з ненькою солодкий стіл. 

Оленка з мамою дуже довго розмовляли, аж поки стомлена дівчина не заснула прямо під час розмови з матір'ю.

Через тиждень до Олени приїхав Назар зі сватами просити її руки. Дівчина трохи ніяковіла, їй хотілося спершу довчитися, піти на роботу, а потім вже можна й думати про заміжжя. З іншого боку, Назар приділяв їй багато уваги та постійно приїздив до неї. Він весь час контролював де, та з ким вона перебуває. Він заїжджав до неї по кілька разів на день, а дзвонив ще частіше. Дівчина приймала надмірну турботу Назара за любов, можливо, то саме вона й була. Поміркувавши добре над пропозицією, дівчина вирішила погодитись. 

— Довчуся, вийду на роботу і все буде добре. А раптом іншого такого шансу не випаде? Пропозицію Назара відхилю, а більше її ніколи й ні від кого не отримаю. А так буде сім'я — переконувала дівчина незрозуміло кого: чи то себе, чи то маму.

Матір не заперечувала, але й не схвалювала вибір доньки, повністю довіряючи їй у її рішенні.

А тут ще і підтримала Любка, яка два місяці тому повернулася з Ізраїлю з повною кишенею грошей. Маючи піднесений настрій через покупку власної квартири, Люба сказала:

— Ну якщо Назар нормальний, не алкаш, то чому б і ні? Не факт, що знайдеш кращого! Беруть, то йди, а раптом сподобається? — засміялася Люба, хлопаючи Олену по плечу. — Ні, ну справді, тебе ж у полоні ніхто не триматиме і паранжу на тебе ніхто не вдягне. Не сподобається — до мене прийдеш, які проблеми. Місця вистачить. Та й після оформлення всіх паперів, я знову поїду на роботу, а за квартирою моєю хто дивитиметься? А за Леською? От і будете з Назаром за малою приглядати й за квартирою теж. Бо зараз по місту стільки крадіжок, що страшно вийти зайвий раз із дому. — підбила підсумок своєї промови Любка, щедро намазуючи на батон заморську "Нутеллу". Не дарма ж вона сердешна два роки доглядала ізраїльського лежачого мільйонера, до якого через місяць збиралася знову.