2

Олена не встигла озирнутися, як уже була випускницею. Шкільний бал, випускні та вступні іспити. З одного боку дівчина пишалася, що зовсім скоро стане дорослою і без маминих підказок та порад зможе самостійно готувати їжу на кухні гуртожитку. А ще вона лягатиме спати та прокидатиметься за будильником, а не з маминої подачі. Дівчина уже смакувала майбутнє, студентське життя. Їй не хотілося їхати в місто, але перспектив у невеличкому віддаленому селі було небагато. Та й освіта, куди ж без неї? Посудомийкою, або двірничкою піти? Так тепер і на таку роботу влаштуватися в селі неможливо — всі можливі вакансії заброньовані на десять років вперед, якщо, звісно, до того часу контори потенційних працедавців не розпадуться.

— Ти вже вирішила, що вдягатимеш на випускний? — захоплено запитала подруга Свєтка, не чекаючи відповіді на своє питання. Вона шукала нагоду аби похизуватися купленим до майбутнього свята вбранням.

— Ще ні, — сором'язливо опустила очі Олена. Звісно вона мріяла про шикарне випускне плаття, але чудово знала, що в маминому гаманці насмішливо посвистує вітер. Матір останні копійки віддала Любці, чоловік якої нещодавно лишився роботи, через свою пристрасть до міцних напоїв. А Любка скакала, як гірська коза від одного до іншого прихильника, забуваючи про доньку, котра весь час сиділа у їхньої з Оленою матері.

Оленка приглядала за племінницею, піклувалася про неї та вчила всьому, що знала сама.

— Якщо в тебе нема грошей — не парся, — заспокоїла Світлана Оленку. — Мій батько щойно приїхав з-за кордону, то ми б могли тобі трохи позичити. Ну а що, не підеш же ти як обормот? Та й мені без тебе сумно буде, ти ж знаєш які в нас усі пихаті та насмішкуваті!? — завершила свою думку Оленчина подруга.

— Дякую, дорогенька! — Олена скільки було сили обійняла подружку, що тій аж перехопило дух. — Що б я без тебе робила?

— Що, що? Плакала б у подушку. А твоя срібна медаль плакала на столі в клубі. А директор би плакав, бо такої ганьби не пам'ятає за роки своєї служби, щоб медалістка не з'явилася на урочисту частину випускного балу.

Дівчата весело розсміялися та почали пити гарячий чай зі свіжої м'яти.

— Знаєш, Оленко, я на днях бачила твого Сергія з якоюсь кралею. Вони каталися на машині поблизу ставка, де ми випасали корів.

— Свєт, ти ж знаєш, що він не мій. І не тому, що я цього не хочу, в тому — що ми не пара. Хто він, а хто я. Його батьки ніколи в житті не дозволять нам бути разом. — тяжко видихаючи, Олена вмить стала похмурою.

— Оленко, ну годі тобі! Нехай буде як буде. Не всім же бути багатими. Та й толку з того Сергія? Ти що в їхньому магазині торгуватимеш? Ти он глянь на себе, яка красуня, а погрузнеш в магазині, городах, підгузниках, а Сергій дівок кататиме по лісосмугах. Хіба ти про це мрієш? Невже це межа твоїх мрій?

Розуміючи, що пішла геть не в те русло, Світлана змінила тему:

— А он Саньок Островський, чого йому не вистачає? Я перед ним і так, і так. А він що? От що він? Мені каже, що не готовий зараз до відносин, а сам пускає бісики Анжелці Маковозовій з паралельного класу. І варто їй його поманити, як буде бігти аж спотикатися! Однозначно не розумію, що в цих хлопців у голові, вітер?

Дівчата засміялися та почали наввипередки пити м'ятний чай, кожна думаючи про своє. 

— Свєт, а давай ми до тебе Островського скотчем приклеїмо? Ну а що? Головне міцно та якісно!

Дівчата розсміялися до сліз. А що їм молодим та енергійним. Перед ними було багато доріг та випробувань. Але вони були далеко попереду, а значить — не треба про них думати зараз. 

Олені особливо ніколи вже було думати й мріяти. Вона якщо не була зайнята уроками та підготовкою до іспитів, то допомогла матері сапати на городі картоплю та грядки. Якщо не допомагала на городі, то сиділа з п'ятирічною племінницею, яку Любка привозила до них з мамою, щойно мала з садка приносила чергову заразу. А носила вона заразу часто. Попри велике фізичне та моральне навантаження, Олена була щасливою. Вона раділа кожній миті. Радувало її життя навіть тоді, коли дуже хотіла купити цукерку, але не мала на неї грошей. 

На випускному балу Олена була однією з найкрасивіших випускниць. Вона самотужки пошила собі блакитну сукню з тканини, яку їй передала тітка з Полтави. Зачіску зробила сама та нанесла легкий макіяж. Олена мала приголомшливий вигляд і це оцінили всі оточуючі. 

Сергій так і не прийшов її привітати , хоча вона його особливо і не чекала, але десь глибоко в душі жевріла надія, що він прийде.

Випускний відгримів так швидко, ніби його і не було. Він залишився лише у пам'яті та непроявленій фотоплівці, яка чекала своєї черги у фотоательє.

Олена подала документи на вступ одразу в три ВУЗи, але в результаті обрала музичне училище, адже їй так хотілося співати, тому що це була її дитяча мрія, до здійснення якої дівчина суттєво наближалася. 

Вступивши в музичне, Олена не вірила власному щастю. Разом із омріяною самостійністю їй довелося втягуватися у новий ритм життя. Ранок дівчини розпочинався коли ще ледь світало, а кожен день минав напружено та важко. 

Попри всі труднощі та надмірну фізичну й розумову завантаженість, Олена час від часу все ж виривалася з дівчатами-одногрупницями  на прогулянку осіннім парком. Подружки довго ходили незнайомими вулицями та розглядали видатні місця. Інколи вони знайомилися з такими ж приїжджими хлопцями-студентами та гуртом весело ходили старовинними вуличками.

У Олени на душі було тихо та затишно. Інколи їй було так добре, що вона аж боялася, що скоро щось піде не так і спокій та впевненість зміниться бурею.

Сергій, якого можна було сміливо назвати першим платонічним коханням дівчини, протягом року крутився біля неї. Він то з'являвся, то зникав. А після зустрічі Олени з його матір'ю, Сергій взагалі перестав навідуватися до дівчини навіть раз на пару тижнів. Не дивлячись на всі ці обставини, серце Олени продовжувало відчувати ніжні почуття до сільського мажорчика Сергія.