ГЛАВА 29

Поліна.

Не знаю яким чином Лівії вдалося все ж таки вмовити мене придбати ту сукню. Можливо, це сталося тому, бо я знаходжуся в такому стані, що мені зараз байдуже на все, навіть якби замість сукні вона намагалася мене одягнути в чохол від роялю. Крутить мною ця дівчина як хоче, користується тим, що вона найліпша та єдина близька подружка. Та що там подружка, взагалі ближче за неї на цілому світі немає нікого.

Вона ще раз прискіпливо поглянула на мене. Потім стягнула з волосся гумку, завдяки якій воно було зібране у хвіст на потилиці. М’які прядки миттєво розсипалися по плечах. 

— От тепер ідеально. - задоволено вигукнула Лів.

— Ти впевнена, що хочеш в нічний клуб? - в мене ще жевріла надія, що її внутрішня батарейка все ж таки колись та розрядиться.

— Тобто ти вважаєш, що я летіла сюди за тисячі кілометрів, щоб полежати на твоєму дивані? Нізащо! Чуєш! І тобі не дам цього зробити! Ми їдемо розважатися! - замахала рукою таксисту, який зреагував і пригальмував поряд з нами.

Понуро зітхнула й залізла слідом за нею в салон автівки. 

Далі Лів почала штудіювати на своєму смартфоні нічні клуби, які б відповідали її очікуванням та уподобанням. 

— Сюди, будь-ласка! Скомандувала таксисту! 

— Без проблем, пані! - водій натиснув на педаль газу, автівка плавно зрушила з місця.

“Найліпший і найдорожчий заклад Києва, а ця дівчина не пропаде!” - зауважила подумки.

Був останній шанс, що нас не пропустить охорона цього клубу, але Лівія включила свою чарівність, заговоривши до охоронця англійською, запхала йому в кишеню купюру, і вуаля… Всі двері для нас відчинені. 

— Приємного відпочинку! - промовив до нас охоронець, та посміхнувся, тільки й того, що не вклонився.

— Дякуємо! Любчику! - знову прощебетала на англійській мові.

Щойно ми увійшли, вона оглянула все й потягнула мене в бік бару.

— Келих мартіні за зустріч? - запитала мене, та не встигла я й рота відкрити, як бармен по команді розливає вже напій у два келихи.  

— За нашу зустріч! - приречено підняла келих. Можливо спиртовмісний напій підніме градус мого настрою… Хоча навряд чи. 

Зробила декілька ковтків, розвернулася в бік залу. 

Сьогодні в клубі яблуку немає де впасти. Дуже багато хто танцює. Та ось швидкий трек змінився на повільний. Відповідно на танцполі людей зменшилося вдвічі. Таким чином стали помітні столики які знаходяться в глибині, ті самі які зі статусом VIP. І хто б Ви думали там відпочиває, за одним з тих столів? А я так розраховувала, що на сьогодні вже неприємних сюрпризів досить… Та доля вирішила знову, випробувати мої нерви та витримку.

Добре! Не буду тягнути! Там помітила: Данієля, Діану та Майкла. Цікаве тріо, правда?! 

Що найпечальніше, що всі троє теж побачили мене, чи вірніше сказати нас. 

Майкл щось сказав офіціянту, напевно ще й гроші запхав у руку. І щойно закінчилася повільна пісня, як на всю залунав до болю знайомий трек Бумбоксу  - “Поліна я на колінах”. Вирішив нагадати хто я? Даремно! Мене вже це давно не чіпляє!

— Ходімо потанцюємо! - кричу на вухо Лівії.

— М-м. Під це? - здивувалася вона.

— Чому ні? - посміхнулася до неї.

— Ну ок! Я за будь-який кіпіш!

Витягнула Лів майже в самий центр. А що? Я що не маю права розважитися з подружкою? Чи мої “любі родичі” вирішили, що я знову заб’юся у куток, щойно помічу їх присутність?

— На нас всі звертають увагу! - задоволено прокричала на вухо Лівія.

— Хіба не цього ти хотіла? - відповіла їй.

Та ось знову повільна композиція. І Данієль, опиняється поряд й торкається мого ліктя.

— Можна тебе запросити? - зазирає в очі, бере за руку, іншу кладе на мою талію.

Крізь тонку тканину шовкової сукні відчуваю, яка гаряча його долоня. 

Ми повільно починаємо гойдатися в такт музиці. Якийсь час мовчки. Потім Данієль перший заговорив.

— Ти сьогодні дуже гарна! - його очі занадто блищать, можливо, через вжиту чималу порцію алкоголю, бо вони тут точно не лимонад сьорбають утрьох. - Ходімо поговоримо!

— А є про що? - намагаюся уникнути розмови. Та й залишатися з ним наодинці особливого бажання не маю.

— Будь ласка! - не здається Данієль.

Знаходжу очима Лів, яка танцює з незнайомцем поряд. Повільний трек закінчився і я заговорила до дівчини.

— Я відійду на декілька хвилин!

— А цей типчик, як я розумію твій зведений брат? - здогадалася вона.

— Так! - киваю.

— І як тільки вони тебе знаходять? Може маячок якийсь маєш?! Чекатиму тебе біля бару.

— Добре! 

Розвертаюся до Данієля й, крокую за ним. 

Маю надію, що він буде поводитися чемно й не нарветься на “люб’язність” з мого боку.