ГЛАВА 19

Данієль

Все почалося на вечірці, як проста пригода. Яскрава та приваблива красуня привернула до себе увагу. Одразу захотілося опинитися в її товаристві. Чарівна посмішка на її рожевих вустах.

Її витончені рухи заворожували. Томний погляд… Легкість з якою вона розмовляла зі мною. 

Чесно! Звик до іншого. Коли жінки самі привертають увагу. Поводяться більш відверто-сексуально. 

Вона ж “роспускалася” повільно неначе тендітна пелюстка троянди. Тремтіла сполохано в моїх руках. Зводила з розуму солодкістю своїх губ, тонким ароматом шкіри. 

Можливо слід було діяти більш стримано і повільно, та пристрасть затьмарила розум. От і сполохав. Сам винен! 

Зрозумів одразу, що дзвінок, лише привід. По очам наляканим, як у того оленяти можна було прочитати. Тому й не став наполягати відвести її в лікарню, чи куди їй було там треба.

Вночі майже не спав. Прокручував у голові десятки варіантів, як ранком буду шукати прекрасну незнайомку на ім’я - Ліна. 

А наступного ранку життя підкинуло не аби який сюрприз. Вона… Донька мого вітчима - Сергія Івановича. Шок!

Що було б якби вчора наші стосунки зайшли далі? 

Як я міг не здогадатися? Не пізнати? Хоча воно й не дивно, зважаючи на її кардинальне перетворення з гусені у чудового, яскравого метелика.

Увесь день намагався знайти можливість поговорити з нею. А коли така можливість випала, Ліна вже потрапила до рук мого найзапеклішого ворога і нашого найбільшого конкурента - Геннадія Клемкова. Метелик сам летить до вогню, який нещадно обпалить її ніжні крильця. 

Прикро? Це все-одно, що нічого не сказати! Але наступного разу я йому не подарую! Руки геть!

Занадто ласа вона для нього! Швиденько навів справки про Ліну! І ось вже діє, коли я ще й досі пасу задніх!

Тож ранком я приїхав раніше й залишився чекати Ліну на стоянці біля будівлі офісу. 

Данієль

Випурхнула з таксі. Поправила чорну спідничку-футляр й впевнено покрокувала у черевичках на тоненьких підборах. 

- Ліно! - окликнув і поспішив за нею.

Зупинилася. Озирнулася через плече. Акуратні бровки одразу поповзли вгору від здивування. Напружилася, міцно стискаючи свій кейс у руках.

- Привіт! - поглянув їй в очі.

- Привіт! - промовляє і робить крок у бік входу в будинок.

- Нам треба поговорити. - намагаюся зупинити її, тримаю за руку.

Невдоволено переводить погляд на мою руку. 

- Коли збиралася сказати мені хто ти насправді? - випалив. Хоч по великому рахунку й не збирався цього запитувати.

- Чесно? - дивиться з викликом. - Представлятися взагалі не входило в мої плани. Не моя проблема, що ти не пізнав мене одразу!

Що це? Захисна реакція після вчорашньої “радісної зустрічі” на нараді? 

- Ліно! Я не Майкл та Діана! Не треба ставитися до мене так ворожо! То що то було тоді вчора?

- Бажання перевірити чи відповідають підліткові очікування дійсності!

- І як? Перевірила? - мої вилиці напружуються. Досить неприємно таке чути насправді.

- Так! - наче карбує вона.

- Виходячи з того, що наступного дня ти вже опинилася в обіймах нашого найзапеклішого конкурента, то я не виправдав твоїх очікувань. 

- Що за маячню ти говориш!? - обурилася вона.

- Чоловік, з яким ти обіймалася вчора увечері ніхто інший, як Геннадій Клемков - власник фірми конкурента, який всі ці роки намагається нас збанкрутувати!

- Я не обіймалася! - випалила знервовано. - Він всього лише прикрив мене собою від брудної води. А чи не мої любі родичі таким чином вирішили передати мені привіт?

- До чого тут родичі? 

- До чого? - сумно посміхається. - То ти багато чого не знаєш! А зараз, відпусти, я запізнююся! Ти, до речі теж! 

Залишаюся стояти, а вона швидко йде до будівлі. Розмову закінчено! Чи стало після цього легше? Точно - ні!