Коли вона оберає

Розділ 10

Село гуділо, як вулик.

У клубі зібрали збори — через саботаж і зрив робіт. Староста, робітники, навіть баби з лавок.

Максим стояв осторонь, упевнений у собі.

Андрій — холодний, стриманий.

Олена прийшла останньою.

— Нам треба порядок, — говорив староста. — Якщо це диверсія, винного треба знайти.

— Або він уже відомий, — спокійно сказав Андрій.

Погляди повернулися до Максима.

— Докази є? — різко відповів той.

Тиша.

І тоді всі подивилися на Олену.

Ніби вона мала вирішити.

Максим зустрів її погляд.

— Скажи їм, що це не я.

У його очах було прохання. Старе. Знайоме.

Колись вона б стала поруч.

Колись — без сумніву.

Але тепер…

Вона перевела погляд на Андрія.

Він не просив.
Не тиснув.
Не вимагав.

Просто стояв.

І вперше вона побачила не владність.

А вразливість.

Він боявся не за трактор.

За неї.

Олена зробила крок уперед.

Серце билося в горлі.

— Я не знаю, хто це зробив, — сказала вона голосно. — Але я знаю одне.

Пауза.

— Якщо ви думаєте, що між мною і Андрієм щось є — це правда.

Шепіт пройшовся залом.

Максим зблід.

Андрій завмер.

— І якщо хтось намагається нашкодити його роботі через мене — то це низько.

Вона обернулася до Максима.

— Якщо це ти — зупинися.

У його очах блиснула образа.

— Ти обрала його.

— Я обрала себе.

Ці слова зависли в повітрі.

Староста прокашлявся.

— Значить, розбиратися будемо по закону.

Але вже було ясно: село почуло головне.

Олена підійшла до Андрія.

Не торкнулася.

Просто стала поруч.

Публічно.

Він тихо сказав:

— Ти не мусила.

— Мусила.

— Чому?

Вона глянула на нього.

— Бо якщо я тікаю — то це страх.
А якщо залишаюсь — це вибір.

Він повільно взяв її руку.

Перед усіма.

І цього разу вона не відсмикнула.

Село замовкло.

Любов більше не була таємницею.

І війна — теж.

Село гуділо, як вулик.

У клубі зібрали збори — через саботаж і зрив робіт. Староста, робітники, навіть баби з лавок.

Максим стояв осторонь, упевнений у собі.

Андрій — холодний, стриманий.

Олена прийшла останньою.

— Нам треба порядок, — говорив староста. — Якщо це диверсія, винного треба знайти.

— Або він уже відомий, — спокійно сказав Андрій.

Погляди повернулися до Максима.

— Докази є? — різко відповів той.

Тиша.

І тоді всі подивилися на Олену.

Ніби вона мала вирішити.

Максим зустрів її погляд.

— Скажи їм, що це не я.

У його очах було прохання. Старе. Знайоме.

Колись вона б стала поруч.

Колись — без сумніву.

Але тепер…

Вона перевела погляд на Андрія.

Він не просив.
Не тиснув.
Не вимагав.

Просто стояв.

І вперше вона побачила не владність.

А вразливість.

Він боявся не за трактор.

За неї.

Олена зробила крок уперед.

Серце билося в горлі.

— Я не знаю, хто це зробив, — сказала вона голосно. — Але я знаю одне.

Пауза.

— Якщо ви думаєте, що між мною і Андрієм щось є — це правда.

Шепіт пройшовся залом.