Без контролю

Розділ 5

Вони стояли навпроти.

Дощ глушив світ. Повітря було густим.

— Ти не мав права, — сказала вона тихо.

— Він перший.

— Я не про бійку!

Він провів рукою по волоссю.

— Мені байдуже, що він думає. Але мені не байдуже, як він дивиться на тебе.

Вона завмерла.

— Це не твоя справа.

— Стає моєю.

Вона підійшла ближче.

— Чому?

Його погляд опустився на її губи.

Пауза стала небезпечно довгою.

— Бо я не можу дивитися, як хтось думає, що може забрати тебе.

— Я не річ.

— Я знаю.

Голос став тихішим.

Глибшим.

— Ти — єдина, хто дивиться на мене без страху.

Її серце билося так голосно, що здавалося, він чує.

— І це тебе злить?

— Це мене зводить з розуму.

Він зробив крок.

Вона не відступила.

Їх розділяли сантиметри.

— Ти мене ненавидиш, — прошепотіла вона.

— Ні.

Його рука обережно торкнулася її щоки. Повільно. Наче питаючи дозволу.

Вона мала відштовхнути.

Мала.

Але не зробила цього.

— Ти боїшся, — сказав він тихо.

— Я не боюся тебе.

— Ні. Ти боїшся, що я не такий, як він.

Вона видихнула.

І це сталося.

Вона сама скоротила останню відстань.

Поцілунок був не ніжним.

Він був вибухом.

У ньому було все — лють, страх, ревнощі, місяці накопиченого напруження.

Його руки ковзнули по її спині. Її пальці вп’ялися в його сорочку.

Світ зник.

Лишився тільки жар.

Коли вони відірвалися, обидва дихали нерівно.

— Це помилка, — прошепотіла вона.

— Тоді я хочу помилятися ще.

Вона дивилася на нього довго.

— Якщо ти мене зрадиш — я знищу тебе.

Його губи ледь торкнулися її скроні.

— Я не він.

Гроза повільно відступала.

Але їхня тільки починалася.