Марк

Приводжу себе до ладу і пишу Макару аби той дав адресу ресторану в якому працює Соня. У неї сьогодні бенкет і вона точно буде на роботі. Соню мав забрати Макар та мені вдалось переконати його, що все буде гаразд і він не пошкодує про свою довіру. Думаю над тим купувати квіти чи ні і вирішую купити краще її улюблений смаколик. Знову таки від Макара дізнаюсь, що це пепероні з подвійним сиром, Соня обожнює цю піцу. Шукаю поблизу піцерію, забираю замовлення і чекаю її біля виходу, як тільки бачу , що вона вийшла блимаю їй. Шокуючий погляд на мене і мій молячись про помилування погляд на неї. 

Соня сідає в авто і одразу сканує заднє сидіння, потім переводить погляд на мене.

- Тільки не кажи, що випадково взяв мою улюблену піцу - У Соні хороший настрій і в мене на обличчі теж з'являється посмішка.

- Можливо я просто взяв свою улюблену?- Я граю бровами, а вона лише закочує очі.

- Я так розумію ти вже щось запланував на нас двох, так?

- Так, але спочатку я б хотів запитати тебе чи ти згодна?- Соня робить вигляд, що роздумує, але я  бачу, що рішення в її голові вже прийнято.

- Згодна на що?

- Довіритись мені. - Звучить зухвало з мого боку.

- Сподіваюсь я про це не пошкодую. - Я теж сподіваюсь, що ти не пошкодуєш.

Ми швидко доїзджаємо до мого дому, дороги майже пусті. Нас огортує музика з мого плейлисту яка розносить по салону авто атмосферу приємного вечора. Я бачу яка Соня втомлена, але тішить, що вона розслаблена. Вона не напружена поряд зі мною і це мене радує. Хочу аби вона почувалась в безпеці і довіряла мені, але до цього в мене ще дуже багато роботи над собою. Демони котрі живуть в мені я поки не можу контролювати повністю. Приїздимо до мене додому, хочу тепер показати їй свою квартиру. Мій власний всесвіт, точніше те, що після нього залишилось.Соня не дивується, що ми приїхали в інше місце ніж того разу, а можливо вона надто стомлена, аби знайти в собі сили на здивування. Відчиняю двері і пропускаю її вперед. Вона легенько посміхається і заходить.

- Ласкаво просимо на мою кухню.- Ставлю піцу на стіл і вмикаю чайник.

- Ти завжди спокушаєш дівчат піцою, чи я особлива? 

- Я взагалі-то не планував спокушати. Вийшло само.- Підмогую Соні.

- Шкода. Було б цікаво якби ти таки планував. - Вона мені теж підморгує. Я радий, що між нами знов є ця легкість.

Розливаю чай і ми почанає істи піцу. Якись час ми просто мовчки їмо і між нами панує легка атмосфера. Я дивлюсь на Соню майже не відриваючи очей. Вона стомлена, справі стомлена і це навіть не зовсім фізична втома. Звісно помічаю як вона також кидає на мене погляди і не можу не зауважити , що в ці моменти її обличчя торкається легкий рум'янець. 

- Ти постійно дивишся як я їм, це трохи дивно, тобі не здається?- Вона виглядає дуже мило. Моя кухня їй дуже пасує.

- Ні 

- Що ні?- Соня червоніє, але посміхається і не відводить погляд.

- Немає нічого дивного в тому аби дивитись як ти їси.- Я нахиляюсь над столом і проводжу рукою з неї по щоці витираючи сліди соусу. Соня стає більш червоною і я зрозумівши що роблю теж починаю хвилюватись. Швидко прибираю руку і приймаю невимушену позу.

- І ось це теж було зовсім не дивно?- Вона вказує на свою щоку.

- Абсолютно нічого.- Брехати в мене виходить віртуозно.

- Хм..

- Що за хм?- Соня киває головою ніби відганяючи якісь свої думки і замовкає.Я бовдур який зовсім не рятує ситуацію. Та потім різко змінює тему.

- Чому ти граєш саме в баскетбол?

- Можливо тому, що я високий? - Я вказав на себе пальцями.- Знаєш це звучить трохи по дурному, але я завжди був вищий за своїх однолітків і в мене постійно питали чи ходжу я на баскетбол, наче це було нормально підійти і запитати таке якщо ти високий. І що дивно в інший бік це не працює.- Соня почала сміятись.

- Сподіваюсь ти не серйозно. - Побачивши по моєму виразу обличчя, що я не жартую, вона почала ще більше заливатись сміхом. Це дуже приємний звук, моя квартира ніколи не чула такого дзвінкого сміху.

- Власне я не жартую. Коли цих питань стало дуже багато я сам попросився аби мене записали на пробне тренування.

- І тобі сподобалось? Тому ти почав цим займатись?

- Ну мені подобалось. Там я познайомився з своїм найкращим другом і зміг давати вихід енергії яка накопичувалась за день. Ти просто ганяєш з м'ячем і думаєш лише про те аби потрапити в кільце. Це рятувало мене в найскладніші моменти життя. Ти забуваєш про всі проблеми коли виходиш на поле бо там є місце лише думкам про гру. Це як зона де не ловлять влані думки, обмежене покриття для поганих думок.

- Ти казав про кращого друга, це Ден? - Я посміхнувся від думки, що це міг би бути він бо ми справді давно знайомі.

- Ні, він ніколи мабуть не був мені і другом не те, щоб кращим. Я там познайомився з Марком. Ми разом прийшли і у нас однакові імена. Часто ми відгукуавлись разом бо не розуміли кого з нас тренер кличе. а потім нас навіть забавляло те, що ми маємо однакові імена і ми жартували над цим. Змагалиь хто буде першим Марком, а хто номером два, але це були дитячі невинні змагання які мотивували більше ьренуватись і краще проявляти себе у грі.

- А де зараз Марк?- Я знав, що вона це запитає.

- Він поїхав навчатись за кордон, власне ми разом поїхали. 

- Чому ти вирішив повернутись? - Кількість питань мене і лякала і тішила.

- Мене відрахували, я не впорався і тато мене забрав назад.- До цього моменту говорити ці слова мені не було соромно, але зараз я вагався в зізнанні. Мені не хотілось аби Соня думала про мене погано, та я був таким.

- Ти сумуєш, що був змущений повернутись? - Вона дивилась на мене з цікавістю. Дівчина котра мені подобалась дивилась на мене так ніби я цікавий їй. Якби в мене були крила вони б зараз розправились.

- Думаю вже ні. 

- Вже ні? 

- Так 

- Що змінило твою думку?

- Хто.

- Хто змінив твою думку?