Марк

Сьогодні тренер вирішив нарешті вийти на роботу і почати готувати нас до матчу. Бачу, що він злий і це сказується на тренуванні, він ганяє нас вдвічі більше ніж зазвичай. Бачу як він засуджує мій зовнішній вигляд, але нічого не питає. За декілька днів все зійде і на матчі я буду виглядати нормально, тому про це навіть не думаю. Першу гру я постійно кидаю погляд на трибуни чекаючи, що Соня прийде подивитись як робила це раніше. Та в перерві до мене підходить Макар, посміхається і каже, що Соня поїхала додому і полірувати поглядом трибуни не обов'язково. Не знаю як він все помічає, але ніякої ворожості я в його словах не помічаю. Він просто констатує факт. А от що мене хвилює окрім Соні це Ден, точніше його відсутність на тренуванні. Знаю, що баскетбол для нього це просто гра, але раніше він ніколи не пропускав тренування просто так. Можливо я вчора перестарався? Можливо йому справді погано чи він навіть лежить в лікарні? Ми ж так і не зустрілись вчора. Вирішую написати йому після гри і продовжую тренування. Концетруюсь лише на м'ячі і пасах. Передаю м'яч і граю в пас, це не завжди вдало та ми виграємо, хоч і з мінімальним відривом. Степан Петрович ніяк не коментує мою гру, чи гру когось іншого. Ми тиснемо руки по черзі і коли руку йому подає Макар бажу яким важким поглядом він його окидає. Ніби Макар його лютіший ворог. Це дивно бо він добре ладнає з Сонею і здається в них хороші стосунки і його дочку він ніяк не ображає.

Соні вдома, отже я не поспішаю, йду в душ останнім, повільно перевдягаюсь ніби віддягуючи час повертатись в свою пусту квартиру. Та коли беру телефон аби написати Дену, розумію, що додому я сьогодні вже не їду. Стрічка зустрічає мене новими фото і на цих фото Ден обіймає Соню біля її під'їзду. Я знаю її будинок і це не фотошоп. Хоч я не бачу емоцій Соні, лише як вона дивиться на нього піднявши голову дороги, всередині мене все обривається. Роблю скрін аби потім добивати себе коли мені буде ставати трохи краще. Сідаю в авто і їду в бар. Нічні клуби ще зачинені, а отже поки випивати почну там. 

Не знаю навіщо я робив скрін бо це фото і так стоїть перед очима , мені навіть не треба відкривати телефон. Звісно я знав, що можу їй не подобатись та я думав ми друзі і вона скаже мені, що зустрічається з Деном. Вчора коли вона залишилась зі мною і дезенфікувала мені рани вона вже думала про те, що буде зустрічатись з Деном? Чи можливо вони вже зустрічались? Ні я б точно помітив! А якщо я вигадав нашу симпатію один до одного? Якщо вона просто через жалість тоді обійняла мене і слухала як я нию про Віру і маму? 

Добивати себе найгіршими думками моє улюблене. Що ж поки від цього заняття не знайшли антидоту, завжди можна накидатись алкоголем і вимкнути голову.

Перший шот обпікає горло і дається важко, далі все не так погано і віскі вже п'ється як вода, а думки про Дена і Соню затихають, та голова не вимикається. Починаються думки про те, що я сиджу тут і п'ю замість того аби поговорити з Сонею. Ні говорити з Сонею в такому стані я не можу. Пишу Дену.

Марк: Ви з Сонею зустрічаєтесь?

Ден: Це не твоя справа.

Справедливо. Чи ні? Ми ж з Сонею друзі, а друзі говорять один одному про такі речі. Наприклад вона могла сказати сьогодні в кафе , що любить Дена. 

Закидаю, ще одне віскі і розумію, що треба їхати в клуб. Там хоча б музика переб'є мої думки , або ще більше алкоголю. Буде ж стан коли я вимкнусь? Хотілося б швидше.

Викликаю таксі до найближчого клубу. Взагалі все одно якого. Таксі не змушує довго чекати і от я вже інший бармен наливає мені щось, все одно що. Музика розслабляє , а її гучність спрацьовує як я і планував. І все йде за моїм планом, поки мені не приходить смс від Соні.