Соня

Сиджу на парі і посміхаюсь. Після того як вранці поскандалила з татом взагалі нічого не хотілось, але йти мені немає куди тому Макар забирає мене і підвозить на пари. Ми приїздимо трохи раніше і зустрічаємось з Марком. Його обличчя звісно нагадує мені про бійку яку вони влаштували з Деном і про те, що було потім. Не хочу думати про погане, ми йдемо пити каву і снідати. Це так незвично сидіти з ними двома. Цікаво Макар теж відчував легке переживання коли ми тільки почали спілкуватись з Нікою. Чи було йому важливо щоб ми потоваришували? Скільки разів до того він прокручував сценарій зустрічі? Все це так дивно і спочатку навіть здається безглуздо бо між нами мовчання. Та потім коли Макар каже, що я подобаюсь Марку , бачу як його синє обличчя стає вже більш червоного відтінку. Потім Макар згадує про мою дитячу закоханість і мені стає смішно від того як я вірила в те, що не зможу прожити без того корейського актора і як сподівалась, що до нього дійдуть мої листи і ми будемо разом. Це справді дуже смішно зважаючи на те як Макар тоді мене заспокоював разом із мамою. Для мене це була справжня трагедія. 

Тепер від ранішнього веселого настрою не залишається і сліду бо потрібно вчитись і недосип на парах говорить про те, що я зараз засну. Тато відписав після третьої пари , що буде сьогодні на тренуванні. Я трохи зраділа, але згадавши нашу розмову зранку знов відчула втому.

Відписую Макару, що на тренування буде тато, а я поїду відсипатись. він присилає мені емоджі з перевернутою посмішкою і я трохи видихаю. Макар справді хороший брат і єдиний який в мене є. Тільки він знає про ситуацію з батьком в моїй родині. Бабуся і тітка вже би давно влаштовували скандали і намагались мене забрати. З одного боку я їх розумію, але з іншого він же мій тато, навіть після трьох років алкоголізму ним залишається і окрім мене в нього нікого немає. Та навіть просто прийти і подивитись як він не буде кому. Надія всередині є, що він все таки залишить алкоголь, та з кожним разом його попивка затягується на все більше днів. Думаю навіть сьогодні йлму буде максимально важко бо він не встигне повністю протверезіти. У хлопців матч на наступні вихідні і сподіваюсь він їх хоча б не кине і не проміняє на алкоголь. 

Вирішую пройтись додому пішки, все таки сьогодні осіннє сонце вирішило порадувати своєю присутністю. Хочу увімкнути в навушниках музику та вмикаю радіо, давно не слухала музику просто по радіо. Згадую часи як мама відвозила мене на танці після школи і в авто завжди грало радіо, ми відповідали на питання вікторини і слухали про події в нашому місті. Може вона не померла? Якщо живе в моїх спогадах, якщо я буквально можу відчути її присутність слухаючи радіо чи коли п'ю каву в нашому улюбленому кафе. Можливо це трохи дивно, але відчуваю ніби вона поряд. Чи відчуває тато те саме? Можливо, якби відчував то йому було би соромно пити? Не одразу помічаю як хтось йде поряд і трохи лякаюсь, це Ден. Обличчя в нього теж побите, але він продовжує посміхатись ніби не налякав мене і ця його поява не виглядає дивно. Виймаю навушник.

- Не бійся, свої.- Його обличчя аж світиться, а мене цікавить логічне питання.

- А чому ти не на тренуванні? - Хоча звісно питання чому він вважає таку появу нормальною мене більше цікавить.

- Вирішив, що іноді треба дозволяти собі відпочити. Прогулятись, не проти якщо ми разом прогуляємось?- Звісно проти думаю я , та сказати так прямо не наважуюсь.

- Я не гуляю, а йду додому.- Думаю, натяк зрозумілий.

- То я проведу тебе. - Що ж тут або ти набираєшся сміливості і говориш, що хочеш піти сама, або вчиняєш як я просто киваєш і йдеш роблячи вигляд, що все нормально.- Стосовно вчорашньої бійки...

- Думаю це між вами з Марком.- Думаю це справді не моя справа. 

- Так, але твоя думка мені набагато важливіша за Марка. Не хочу, щоб ти думала, що Марк не казав того всього. Розумієш він завжди таким був, завжди перебирав дівчатами. Йому просто подобається, щоб за ним бігали.

- А мені ти навіщо це кажеш? - Хоча звісно я здогадуюсь відповідь.

- Бо ти мені подобаєшся і я не хочу аби тебе хтось скривдив. - Ну відповідь в такому дусі я і уявляла.

- Ден...

- Знаю, знаю ти не хочеш стосунків. Але це не означає, що ти перестанеш мені подобатись ,якщо я тобі ні. Не означає, що я не переживатиму за тебе і не намагатимусь допомогти. - У почуття Дена я не вірю, чомусь мені здається, що там більше як не закритий гельштат, а не кохання. Вже не перший раз Ден намагається до мене підбивати клинці, але мені справді він не подобається, а зустрічатись через жалість, найдурніша ідея яка може прийти в голову будь-якій людині.

- Дякую, що провів мене додому. - Ніколи не раділа так рідному під'їзду.

- Буду радий проводити тебе додому хоч кожен день.- Він посміхається і швидко мене обіймає.

Я навіть не встигаю нічого зрозуміти як Він все ще тримає свої руки у мене на плечах і дивиться на мене згори вниз широко посміхаючись. Намагаюсь відсторонитись та Ден не дає мені зрушити з місця і я починаю нервувати через це. Потім він тягнеться ніби хоче поцілувати і я відмираю. Звільняюсь з обіймів і нічого не сказавши просто біжу додому. 

Як тільки двері за мною зачиняються я притискаюсь до дверей і сповзаю по них вниз. Те, що щойно було внизу мене починає лякати. Одна справа розмови, а інша коли тебе обіймають і намагаються поцілувати без твоєї згоди. Вирішую, що тепер буду уникати Дена всіма можливими способами, а якщо до нього не дійде, то доведеться сказати Макару.