Соня

Я концентрувалась лише на шумі води намагаючись відігнати кадри як блонді облизує губи Марка, як він витирає помаду. Я головою розумію як це по дурному ревнувати, але нічого не можу зробити. Він дурить їй голову, а сам чекає мене після тренування. Це якась нісенітниця. Вимикаю воду і виходжу аби переодягнутись. Чую крики і звуки ударів з чоловічої роздягальні. І не думаючи біжу на звук. 

- Ти не мав права так говорити. Якщо ти ще раз збрешеш...

- Припиніть!!!

Марк сидить на Денові і б'є його. Я швидко підбігаю і обіймаю ззаду Марка аби він зупинився і це спрацьовує. Він відривається від Дена і коли я відсторонююсь переводить погляд на мене. Я стою лише в рушникові, а моє розпущене мокре волосся впало мені на обличчя. Я не встигаю нічого зрозуміти як Марк бере мене на руки і відносить назад. Ден щось кричить нам в слід та я нічого не чую. Макр у крові, його губа і брова здається трохи розбиті. Двері в роздягальню він зачиняє , ставить мене на підлогу і важко дихає. Я розуміючи, що мені варто одягнутись заходжу за шафку і швидко вдягаю джинси і гольф. Я не  шукаю білизну, не думаю про мокре волосся чи навіть про те аби одягнути шкарпетки. Просто швидко беру аптечку і повертаюсь до Марка. Він сидить на підлозі підперши собою стіну і дивиться на мене.

- Попередній твій образ подабався мені більше.- Марк намагається жартувати і коли усміхається то на його зубах видно кров.

- Знаєш я теж не в захваті від твого зовнішнього вигляду зараз.- Прикладаю ватний диск з хлоргікседином до губи. Марк не відводить погляд.

- До весілля заживе.

- Твого з блонді весілля? - Я не могла цього не сказати.

- Здається ти ревнуєш.- Марк щиро посміхається і підморгує мені на що я закочую очі.

- Не вигадуй.

Далі все відбувається мовчки і наче на автоматі я оглядаю його і дезинфікую все де бачу хоч краплю крові. Пам'ятаю в дитинстві Макар часто бився з хлопцями і я так само сиділа над ним і проводила ті самі маніпуляції. згадуючи безтурботні дні всередині починаю відчувати горіч від ностальгії. Макр не відводить від мене погляду наче загіпнотизований. Жодна мускула на його обличчі не змінилась ніби він зовсім не відчуває печіння на шкірі.

- Те, що він сказав не правда.- Порушує тишу Марк.

- Навіщо ти мені це кажеш? - Марк не мусить переді мною виправдовуватись.

- Я не хочу щоб ти думала ніби я можу гратись чужими почуттями...- Не знаю, що на це відповісти.- Так я не супер хороший і той поцілунок, що ти бачила ... я нічого не зробив аби зупинити його, хоча мабуть мусив.

- Чому ти тоді напився?- Марк відводить погляд як шкодливе дитя.

- Я не можу по іншому. Мені погано коли я п'ю, але тоді хоч щось відчуваю. З моменту як я залишився без сестри та мами я наче перестав відчувати емоції. Я просто думав що так буде правильно сказати і говорив, а ось так буде правильно зробити і робив так.- Я обіймаю Марка і ми якийсь час просто намагаємось вилікувати один одного. 

- Ти мусиш перестати пити. Я кажу це як твій друг. Повір найбільша ілюзія це та, яку ми створюємо самі. 

- Я розумію про, що ти.- Марк вивільнює мене з обіймів і мені наче стає дуже холодно. - Можна я проведу тебе додому? 

- Думаю так. - Він вже посміхається ширше. 

Коли ми виходимо з універу вже темно. Я ледь розрізняю постать яка стоїть трохи далі входу біля машини. Це Ден. Я не можу бачити його погляду, але відчуваю мурахи на шкірі. Марк відкриває мені двері свого авто і ми швидко рушаємо з місця. В дорозі ми говоримо на нейтральні теми, ніхто з нас не згадує про Дена і про те, що сталось сьогодні. Він не розпитує чому мого тата немає на роботі, а я трохи відволікаюсь від думок, що мене чекає вдома. Марк висаджує мене і коли я доходжу до під'їзду то бачу, що його вже немає. чомусь мені від цього тривожно і мене мучить питання чому він так поспішав? Та думки про Марка змінюються запахом перегару і п'яним татом який навіть не дійшов до ліжка просто заснув на підлозі в кухні. 

Від безсилля болить все тіло. Скільки ще я буду повертатись додому і бачити це? Скільки ще терпітиму? А якщо не терпітиму то куди мені йти? Мого підробітку не вистачить аби винаймати кімнату навіть. Можливо перевестись на заочне відділення і почати працювати на повний день ? А як тоді навчання? Мені подобається вивчати мови, читати в оригіналі Пруста і Гюго. Мігель де Сервантес якого я можу перечитувати сотні разів і мені не стане від цього нудно. Все це хоч якось ще тримає мене на плаву, дає відчути життя всередині. 

Тато дихає , копаю його ногою, він щось бурчить, реакція є отже при свідомості. Виливаю залишки горівки в раковину і весь цей час з очей без перестанку течуть сльози. Мабуть зараз я частково розумію Марка бо я не відчуваю нічого. Якщо раніше я переживалал за тата і намагалась з ним поговорити, просила його кинути пити, просила поїхати до реабілітаціонного центру то тепер нічого не відчуваю. Правильно буде перевернути його на бік аби він не захлинувся власним блювотинням і я роблю це. Приношу подушку і фіксую його голову в правильному положенні. Накриваю його пледом бо не в змозі перенести таку вагу тіла на ліжко і йду до своєї кімнати. Переодягаюсь і лягаю на ліжко. Зараз я вимикаю все навколо, просто засинаю згадуюючи маму.