Марк

Соня їсть з такою завзятістю, за якою приємно спостерігати. Звісно я не супер кухар, але те як вона смачно поїдає пасту яку я приготував не може не милувати. Мені зараз так приємно і затишно після всього, що відбулось я вже думав, що не відчую цих емоцій. І справа навіть не в цій квартирі , хоч з нею і багато чого пов'язано. Я привіз Соню сюди, хоча ніхто навіть з моїх друзів тут не був. Власне і я не мав сьогодні тут бути, я збирався зависнути в клубі, напитись, стерти ще один вечір з свого життя , поки не побачив як Соня пішла під дощ. Вона просто кивнула мені на прощання і пішла під зливою наче ніякої зливи і не було. Хотів відразу її зупинити та мусив дочекатись таксі для НІки. Я боявся, що не наздожену Соню, та вона спокійно йшла вздовж вулиці. Це точно був знак, я бачив , що вона замерзла і що плакала, що в неї немає сил боротись. Навіть хотів відвезти її додому, але вирішив , що краще відвезу до себе і переконаюсь, що з нею точно все в порядку. 

- Чому ти не хочеш додому?- Соня піднімає на мене погляд та здається не дивується цьому запитанню- Я не хочу лізти тобі в душу, але і робити вигляд що нічогон евідбувається не буду.- Повертаю їй її слова.

- Думаю ти знаєш на що хворіє тренер? - Я здогадуюсь, але прямо мені ніхто нічого не каже.

- Здається здогадуюсь. Він п'є? - Соня киває. - Давно? 

- Три роки. - Кладу свою долоню на її і легенько стискаю.

- І ти три роки його підміняєш? 

- Ні, лише відколи він працює в нашому універі. До цього він якоь поєднував. 

- Вибач, якщо поліз куди не треба.

- Ти б все одно дізнався. 

- А на кого ти вчишся? Ти ж студентка нашого універу? - Соня киває.

- Я філолог, вивчаю англійську і французьку. - Це вражає та в тому, що вона розумна я не сумнівався.

- А є хоч щось в чому ти не талановита? - Соня посміхається.

- Це що комплімент? - Вона грає бровами і вдає присоромлення. - Я не вмію кататись на коньках і роликах , у мене не виходить хоч скільки я б не навчалась. А як щодо тебе? На кого ти навчаєшся?

- Програмування. І якщо ти спитаєш, що в мене не виходить то програмування. - Соня знов легенько посміхається. 

- То ти оцінки за гарні очі отримуєш? 

- Приємно, що ти вважаєш мої очі гарними. - Соня трохи червоніє .

- Не здається, що забагато флірту на сьогодні? 

- Не я це почав. - Підморгую їй. - То може фільм подивимось? 

- Здається вже пізно і мені треба додому.- Бачу, що від гадки про дім вона перестає бути веселою.

- Вважай, що це справді викрадення.- Я роблю з рук пістолет і направляю його на Соню, вона піднімає руки ніби здається. - Обіцяю приставати не буду.

- То який фільм ? 

Ми вмикаємо перший фільм який знаходимо на головному екрані, це якись трилер з елементами комедії. Сидимо по центрі дивану і хоч Соня закуталась в плед, мені тепло від її присутності і я сиджу як і був в спортивних штанах і футболці. 

Через хвилин двадцять фільму помічаю, що Соня дихає рівномірно , вона заснула. Беру її на руки, легенько щоб не розбудити і відношу в кімнати сестри. Соня прокидається секунди на дві, дивиться на мене, потім посміхається і знов заплющує очі. Накриваю її пледом і йду до своєї кімнати. Тут нічого не змінилось з моменту як ми жили разом з сестрою. Лягаю на ліжко і засинаю. Я не був тут з моменту їх з мамою смерті. А щоб знов спокійно спати в цій кімнаті навіть ніколи не мріяв.