2 Розділ. Незнайомка в леопардовому пальто.

Вийшовши на вулицю я побачила Джека, який з кимось розмовляв по телефону, але побачивши мене одразу поклав слухавку.
-Привіт, радий тебе знову побачити! 
-Привіт я теж рада тебе знову побачити! - сказала я йому і ми обійнялись.
Вас напевне цікавить чому ми так раді один одного бачити, все просто тому, що ми не бачились з ним 2 тижні після того, як повернулися з Поліцейської академії. Тому, що я мала справи у відділку, а його відправили в інше місто щодо справи Алани та Бена.
-Ну що там є справи для нас? - запитав Джек зі щирою посмішкою на обличчі.
Я знала цю посмішку він постійно так посміхався коли запитував у мене про нові нерозкриті справи для нас. Він просто так, як і я любить детективну справу.
-Поки ні, основна наша справа була - це Алана та Бен, а оскільки ми вже впорались з ними, то поки, що нічого серйозного немає! 
-Ну хоча б це добре, мишенятко! 
А до речі забула розповісти, Джек тепер часто мене називає мишенятко тому, що коли ми були в академії в мене вийшло його обманути і спочатку він називав мене « хитра мишка », а тепер " мишенятко "і мені це ну дуже не подобається.
-О ні Джек! 
-Ну не злись мишенятко! 
-Якщо не припинеш мене так називати, скажу батькові, щоб звільнив тебе! 
-Та добре, добре, все! Сідай вже. 
О так забула сказати Джеку батьки подарували машину «Maybach», вона чорного кольору та досить швидко їздить. Звичайно йому вже 20 і він отримав права, а я ще не вмію водити машину, але хотіла б. Та куди там вміти, якщо мені лише 16.
- Ти, що одразу по мене заїхав? 
- Ще сумніваєшся? - після цих слів ми засміялись. 
Ми любили жартувати один з одним, в нас це просто добре виходило. 
Так, як я вже казала раніше це швидкісна машина, тому на роботу ми приїхали досить швидко.
Коли зайшли у відділок до нас одразу ж підійшов мій тато.
-Джек, - тато пожав Джеку руку, - радий тебе бачити! Нарешті приїхав мій найкращий слідчий!
-Дуже смішно ха ха! - сказала я і посміхнулась.
Тато посміхнувся у відповідь, а Джек глянув на мене здивованим поглядом:
-Чому ж я не можу претендувати на посаду найкращого слідчого? 
-Бо на цій посаді вже є я! - сказала, хитро посміхнувшись.
Ми рушили йти, як тут хтось покликав мене:
-Нікс? О Нікс, як я рада тебе бачити! 
Я повернулась і побачила дівчину в леопардовому пальто та чорних брюках. В неї було чорне, випрямлене та середньої довжини волосся, досить незвичний образ обличчя та карі очі. Я впізнала знайому мені людину:
-Маргарет?..
-О Нікс, скільки літ, скільки зим! Ти стала такою красунею, звичайно я тут сама, сама но ти... теж нічого! - після цих слів дівчина простягнула руки, щоб обійняти мене, а Джек дивився на мене здивованим поглядом. 
-Так Маргарет і я рада тебе бачити.. - підійшовши до неї, я неохоче обійняла її у відповідь.
-О ні, ні не Маргарет, тепер я Марго!
-Ого, вражаюче.. - відповів Джек і Маргарет перевела погляд на нього.
-Ой, а хто це тут у нас такий симпатичний?! - Марго дивилась на нього і з'їдала його поглядом.
-Це Джек мій напарник! - сказала я і почала посміхатись. 
Чому почала посміхатись? Я знаю хто така Маргарет і якщо їй сподобається щось, то це буде її, а ще я знаю Джека який ненавидить таких людей.
- Що ж буде цікаво.. - сказала я сама собі.
-Ти щось казала? - повернулась до мене Марго.
-Та ні, нічого! - сказала все ще посміхаючись. 
Джек дивився на мене і не розумів, що відбувається, я знала, що він хоче запитати « Хто ця дівчина, звідки я її знаю? » і так далі.
-Слухай, - різко повернувшись до мене сказала Маргарет, - а в тебе досить непоганий напарник! Мені б такого напарника - красунчика.
-Марго, в нього є дівчина! 
-Серйозно? І хто ж це, сподіваюсь не ти!
Ці слова мене образили, адже відколи я знаю її, то вона завжди вважала мене гіршою за себе!
-Ні не я! Вибач Маргарет, але нам пора йти! - сказала я і взяла Джека за руку. 
І тут, як я вже казала починається саме веселе, тому, що Марго подивившись на мене злим поглядом, схопила Джека за другу руку і почала розповідати йому наскільки вона багата і так далі.
Я ж зрозумівши, що він тут надовго, відпустила його руку:
-Наздоженеш! - як тільки я повернулась, то помітила, як з батькового кабінету виходить чоловік у чорному костюмі і в чорних окулярах, на вигляд йому десь 35 років, оскільки тут Марго, то я чомусь зрозуміла одразу, що це її охорона. Але коли я побачила сумний вираз обличчя мого батька, зрозуміла, що щось тут не так. А коли повернулася, щоб розповісти Джеку, то помітила, як дівчина не відлипаючи від нього, щось йому говорила і тримала його за руку.
-О Господи! - сказала я.
Тепер я буду бачити часто Марго у відділку.
Я вирішила не чекати і підійшла до Джека: 
-Джек маю важливу справу!
І тут мій погляд затримався на тому самому чоловікові, який був у мого батька, він підійшов до Марго. Все таки мої здогадки правильні.
-Марго ми можемо вирушати, вже всі справи владнано! - сказав він їй, а я не зводила погляд з цього чоловіка. Джек помітив це.
-Мишенятко все нормально? - сказав він мені майже пошепки, я натомість проігнорувала його слова і тут у мене просто вирвалося це запитання:
-Про які це такі справи йде мова? - я сама того не розуміючи запитала це досить грубо і з підозрілістю.
-Нікс, що ти таке говориш, звичайні собі батькові справи! - відповіла Маргарет, але на диво навіть не хвилювалась.
-А можна поцікавитись де твій батько, це хіба він? Він так помолодшав? - запитала я, хоч прекрасно знала, що то не він, але мені цікаво, щось вона вигадає чи скаже правду. 
-Ой скажеш теж, це мій охоронець Андре, пам'ятаєш він у мене ще з дитинства.