Глава 30.2

— Продовжувати? — перепитує Юля, уважно вдивляючись у його очі, ніби намагається знайти там хоч краплю ясності. — Як довго?

— Тільки доти, доки угода не буде остаточно підписана. Після цього ми розійдемося, кожен своїм шляхом.

Данило уважно спостерігає за нею, поки вона обмірковує його слова. Нарешті Юля повільно й стримано киває.

— Два місяці.

Легка, задоволена усмішка торкається губ Данила. Напруження, яке ще хвилину тому стискало кімнату, нарешті відступає. Він нахиляється до неї трохи ближче.

— Тобі вистачить двох місяців, пташко?

На її губах повільно розквітає сором’язлива усмішка.

— Переконана, до того часу ви мені до смерті набриднете.

Данило тихо сміється.

Щось підказує йому, що ці два місяці можуть виявитися зовсім не такими простими, як вони щойно домовилися.

Він тягнеться до Юлі, повільно проводить великим пальцем по її пухкій нижній губі й притягує ближче до себе.

— Та ну? Що ж, це ми ще побачимо.

Одним рухом Данило перевертає їх, і Юля опиняється під ним, у надійній, але ніжній пастці його рук. Він дивиться їй просто в очі, не дозволяючи сховатися від його губ.

Данило повільно схиляє голову, дозволяючи губам лише ледь торкнутися її вуст — рівно настільки, щоб дражнити.

Він впивається в її губи жадібним поцілунком, не залишаючи їй жодного шансу сховатися від його бажання. Цілує доти, доки всі сумніви й тривожні думки відступають кудись далеко, а в її світі на кілька митей залишається тільки він.

— Нам потрібно збиратися на роботу… — шепоче Юля йому в шию, коли він знову м’яко прикушує її нижню губу. — Я вся липка після минулої ночі, і мені потрібно прийняти душ.

Данило глухо стогне. Одна лише думка про минулу ніч і про те, що Юля досі поруч, змушує його знову втрачати залишки самоконтролю. Він нахиляється, щоб накрити її губи поцілунком, але саме в цю мить телефон на тумбочці починає настирливо вібрувати.

Данило роздратовано видихає, тягнеться до смартфона й кидає погляд на екран.

Артур.

Чудово. Саме цього йому зараз бракувало.

— Доброго ранку, Даниле, — з динаміка лунає сухий, діловий голос друга. — Хотів дізнатися, чи є в тебе сьогодні зранку час поговорити.

Данило сідає на край ліжка, проводить долонею по обличчю, намагаючись остаточно позбутися залишків сонливості.

Поруч ворушиться Юля. Вона визирає з-під ковдри й зацікавлено спостерігає за ним.

— Не очікував, що ти завітаєш так рано, — бурмоче Данило, потираючи обличчя долонею.

— Я й не планував. Але є кілька термінових питань щодо угоди, які нам потрібно обговорити віч-на-віч.

Данило переводить погляд на Юлю.

Вона лежить на його ліжку, загорнувшись у ковдру, і з неприхованою цікавістю стежить за кожним його рухом.

Він ледь помітно всміхається.

— Звісно. Я скоро буду в офісі.

Виклик завершується.

Данило ще кілька секунд дивиться на погаслий екран телефону, а потім переводить погляд на Юлю.

Схоже, їхній ранок офіційно закінчився.

— Робота? — припускає Юля, коли він скидає виклик.

Данило киває, важко стискаючи губи.

— Артур хоче мене бачити.

Вона незадоволено хмуриться, і в її смарагдових очах миттєво спалахує тривога.

— Думаєш, він про щось здогадався?

Данило робить повільний, глибокий вдих.

Якщо хтось дізнався, що їхні заручини — лише грамотно розіграна фальшивка, це стане катастрофою. Не тільки тому, що багатомільйонна угода безповоротно зірветься.

А й тому, що…

Його погляд мимоволі ковзає до Юлі.

Це миттєво покладе край усьому, що зараз тільки починає зароджуватися між ними.

— Не думаю. Але біс його знає.

Данило важко видихає. Його мозок гарячково перебирає можливі причини, через які Артуру знадобилося побачитися з ним так рано.

Занепокоєний погляд Юлі залишається на ньому, але зосередитися на роботі Данило зараз просто не здатен.

Не тоді, коли вона лежить поруч.

Не тоді, коли його увагу вперто перехоплює кожен її рух, м’який вигин розтулених губ і те особливе тепло, яке він відчуває навіть крізь ковдру.

Чорт.

Данило знову нахиляється й повністю накриває її губи своїми. Долоня Юлі повільно ковзає по його оголених грудях, притягуючи його ще ближче, і на коротку мить усе інше у світі просто відходить на другий план.

Немає нічого, крім неї та цього вогню між ними.

Але, звісно ж, Юстина вирішує, що саме зараз — ідеальний момент, аби повернутися кімнати й безцеремонно вклинитися просто між ними.

Данило відривається від губ Юлі з роздратованим стогоном, а вона вибухає сміхом. Ніжно цілує сестричку в щоку.

— Ти голодна?

Данило виразно закочує очі і важко зітхає.

— Ходімо, — каже Юля, повільно вибираючись із-під ковдри. — Час снідати.

Щойно вона підводиться на ноги, Данилів погляд мимоволі затримується на її фігурі. Він завмирає на мить, просто насолоджуючись видовищем. Те, як перші промені ранкового сонця ковзають по її шкірі, змушує його думати зовсім не про роботу.

Данило важко проводить долонею по обличчю.

Усе, чого йому зараз хочеться, — залишитися в цьому ліжку разом із нею на весь день. Без дзвінків, зустрічей і клятих справ.

Але робота — і, звісно ж, її сестра — безжально руйнують цей ідеальний план.

Юля накидає на оголене тіло легкий шовковий халат.

Данило відкидається на подушки, закладає руки за голову й із задоволеною усмішкою стежить за кожним граційним рухом своєї асистентки.

Аж раптом Данилів погляд падає на дверний отвір.

Юстина несподівано зупиняється, повільно повертає голову й кілька секунд незворушно дивиться йому просто в очі.

А потім переможно показує йому язика. У Данила від такої зухвалості ледь не відвалюється щелепа.

Він люто проводжає її поглядом, поки маленька нахабниця вальяжно прямує слідом за Юлею.