Глава 28.2

Данило повільно піднімає її долоню. Великим пальцем проводить по діаманту на каблучці, а потім підносить її руку до губ і залишає легкий поцілунок на тильному боці долоні.

— Вона тобі пасує, — тихо промовляє він.

Від його голосу по спині Юлі пробігають мурашки.

Ковтає клубок у горлі, відчуваючи, як прискорюється пульс. Данило досі тримає її руку, дивиться просто в очі, і від цієї близькості стає важко зосередитися на чомусь іншому.

Нарешті він відпускає її, хоча пальці ще на мить затримуються на шкірі.

— Я повернуся пізніше. — Данило відступає на крок, не зводячи з неї очей. — До того часу квартира повністю у твоєму розпорядженні. Але я не хочу, щоб ти знову від мене ховалася. Зрозуміла?

Юля випростовує плечі, намагаючись опанувати себе.

— Зрозуміла, — тихо відповідає вона.

Данило ще кілька секунд дивиться на неї, ніби хоче щось додати, проте зрештою мовчки повертається й прямує до виходу.

Юля залишається на місці.

За мить двері ліфта за ним зачиняються, а вона опускає погляд на свою руку.

Саме туди, де щойно торкалися його губи.

Юля повільно прочиняє двері його спальні й тихо зачиняє їх за собою. Погляд одразу починає вивчати незнайомий простір.

Тут він спить. Працює. Відпочиває. І, напевно, робить багато чого іншого, про що їй краще зараз не думати.

Кімната зовсім не схожа на її спальню. Меблі з темного дерева, мінімум деталей, строгі лінії — усе дуже в його стилі. Навіть ліжко величезне. Надто велике для чоловіка, який спить сам, мимоволі думає Юля, затримавши погляд на темній постелі.

І тут же сердиться на себе.

Скільки інших жінок бували тут?

Користувалися цією ванною. Спали в цьому ліжку. Стояли на тому самому місці, де зараз стоїть вона.

Юля різко відвертається й прямує до ванної, не дозволяючи собі розвивати цю думку далі.

Вона вмикає воду, стає під гарячі струмені й заплющує очі, закинувши голову назад. Тепло поступово розслабляє тіло, але думки вперто не бажають заспокоюватися.

Погляд падає на доглядові засоби Данила, акуратно розставлені на скляній поличці: шампунь, кондиціонер, гель для душу.

Юля бере один із флаконів і відкриває кришку.

Знайомий запах. Саме так пахне Данило, коли стоїть надто близько. Деревні ноти, трохи мускусу й щось терпке, що вона ніколи не могла визначити.

Юля робить ще один вдих і одразу ж закриває флакон.

Господи.

Що вона взагалі робить?

Але уява вже послужливо підкидає картинку Данила саме тут. Під цим душем. Вода стікає по його плечах і грудях, мокре волосся падає на лоб, а долоні ковзають по тілу, змиваючи піну.

Юля заплющує очі ще міцніше й упирається долонею в прохолодну стіну душової.

Їй точно не варто про це думати.

Особливо коли вона стоїть гола в його душі й чудово пам’ятає, що лише кілька хвилин тому він цілував її руку.

Це неправильно.

Він її бос. Її фіктивний наречений.

Щоки Юлі палають, поки вона квапливо домивається, намагаючись заспокоїти серце й викинути Данила з голови.

Вимкнувши воду, вона виходить із кабіни й тягнеться до одного з великих пухнастих рушників. Загортається в нього й на мить завмирає біля дверей, дивлячись у напівтемряву спальні.

Тут усе нагадує про нього. Запах одеколону, дерева й той знайомий аромат, який вона щойно відчула у ванній.

Юля виходить зі спальні й мимохідь проводить пальцями по темній поверхні робочого столу. На ньому лежить стос паперів, кілька ручок і келих із залишками віскі. Зазвичай її професійна цікавість уже змусила б поглянути на документи, хоча б для того, щоб переконатися, чи не потрібно щось забрати в офіс.

Але зараз її зовсім не цікавлять папери.

Погляд знову повертається до ліжка.

Юля робить кілька кроків до нього. Простирадла бездоганно застелені, жодної складки. Вона простягає руку й проводить пальцями по гладкій тканині.

І тут у голові виникає абсолютно безглузде запитання.

Цікаво, його подушка теж пахне ним?

Юля завмирає.

Ні.

Точно ні.

Їй варто одягнутися й піти звідси.

Натомість вона повільно сідає на край ліжка.

Серце знову починає битися швидше. Пальці стискають край покривала, а погляд мимоволі ковзає до подушки.

Вона почувається так, ніби робить щось заборонене, хоча насправді просто сидить на його ліжку.

На ліжку Данила.

І чомусь саме ця думка змушує її затриматися тут ще на кілька секунд.

Перш ніж розум встигає зупинити цей божевільний порив, Юля опускає голову на його подушку.

Заплющує очі — і Данило остаточно заповнює всі її думки.

Його низький голос. Темний погляд. Те, як він дивився на неї сьогодні вранці. Як торкався її руки й цілував долоню.

Юля вже не може це зупинити.

В уяві Данило стоїть зовсім близько. Його долоні торкаються її шкіри, ковзають по тілу, а напруження, яке збиралося всередині весь ранок, стає майже нестерпним.

Боже, як давно чоловік торкався її по-справжньому?

З колишнім усе згасло задовго до остаточного розриву. Мабуть, ще тоді, коли він почав їй зраджувати. Відтоді Юля звикла сама давати собі те, чого їй бракувало. Але після переїзду до будинку вона навіть не дозволяла собі про це думати.

Надто дивно.

Надто гостро вона відчувала, що перебуває в домі Данила.

А зараз — ще й у його кімнаті.

На його ліжку.

Юля заплющує очі міцніше й дозволяє уяві взяти гору.

Уявляє Данила поруч. Його руки на своїх стегнах. Його голос біля самого вуха.

І остаточно здається.

З її губ зривається тихий стогін, коли пальці ковзають нижче. Тіло миттєво відгукується на дотик, а думки про Данила стають ще виразнішими.

Рушник зісковзує, відкриваючи тіло, але Юля цього майже не помічає.

У голові звучить лише його голос.

«Ти моя наречена, Юлю».