Глава 19

— Трясця твоїй матері... — Мирослава так різко звела брови, що Юля ледь стримала усмішку.

Вона мовчки спостерігала за подругою, терпляче чекаючи, поки та бодай спробує осмислити почуте.

За кілька секунд Мирослава лише кліпнула очима й безпорадно похитала головою.

— Матір Божа...

Юля тихенько засміялася.

— Це вже втретє за останні п'ять хвилин. Я думала, стадію шоку ми вже пройшли.

Мирослава голосно видихнула й розвела руками.

— Та ти знущаєшся? Не чекай, що я так швидко оговтаюся! Це ж... це просто якась божевільна історія!

Вона ще раз уважно подивилася на Юлю, ніби сподівалася помітити усмішку чи натяк на жарт.

— Скажи чесно... ти зараз мене розігруєш?

— На жаль, ні.

Мирослава повільно опустилася на край ліжка, усе ще не відводячи від подруги приголомшеного погляду.

— От халепа... — пробурмотіла вона собі під ніс. — І це все відбувається з тобою...

— Навіть не сподівайся, що я це просто проковтну! — Мирослава потерла чоло, ніби намагалася впорядкувати думки. — Ще кілька днів тому ти переконувала мене, що нізащо не погодишся на мою пропозицію. А тепер виходить, що Данило Черненко став твоїм VIP-клієнтом?

— Не зовсім, — тихо заперечила Юля, знизавши плечима. — Формально до приватної зустрічі так і не дійшло.

У контракті не було жодного пункту, який забороняв би розповідати про їхню угоду. Та Юля чудово розуміла: якщо правда випливе назовні, це зруйнує життя не лише їй, а й Данилові.

Саме тому вона мовчала.

Мирослава стала єдиною людиною, перед якою Юля не змогла втримати цю таємницю.

Та й як вона могла щось приховати, коли подруга застала її вдома серед десятків пакетів із дорогих бутіків? Запитання сипалися одне за одним, а брехати Юля ніколи не вміла. Врешті вона просто здалася й розповіла все без прикрас.

Мирослава недовірливо фиркнула.

— Ну звісно... Ти завжди вміла влипнути в історії. Але цього разу, Юлю, ти, здається, перевершила саму себе.

— І ти справді впевнена, що між вами нічого немає? — Мирослава примружилася й підозріло подивилася на подругу. — Може, вся ця «угода» — лише гарне прикриття? Якби це було так, я б тебе не засудила. Ти ж знаєш.

— Знаю, — всміхнулася Юля. — Саме тому я тобі все й розповіла. Але ні. Він жодного разу не намагався затягнути мене в ліжко.

Вона заперечно похитала головою.

— Данило випадково потрапив на мій перший стрім. Я була впевнена, що він мене або звільнить, або просто знищить. А замість цього він запропонував контракт. Такі гроші... — Юля на мить замовкла. — Від такої суми я просто не змогла відмовитися.

Вона й сама не знала, кого зараз переконувала більше — Мирославу чи себе.

Бо хоч би скільки вона згадувала його уважні погляди, несподівано ніжні дотики чи те, як він дивився на неї того вечора в бутіку, усе це нічого не змінювало.

Для Данила це була угода.

Холодний, добре прорахований розрахунок.

І краще їй пам'ятати про це щохвилини.

Юля ледь помітно стиснула губи, відганяючи небезпечні думки, саме тоді, коли Мирослава скептично хмикнула.

— Я б сказала, що ти теж непогано розігруєш свої карти, — лукаво всміхнулася Мирослава, крутячи в руках чорну мереживну білизну.

— Миро, не смій...

Та було вже пізно.

Мирослава зі сміхом підняла трусики вгору й почала демонстративно розмахувати ними просто перед Юлиним носом.

— Господи, віддай сюди! — Юля вихопила білизну з її рук, відчуваючи, як щоки знову зрадницьки спалахнули.

Вона поспіхом сховала комплект назад до пакета.

— Це не те, що ти собі надумала. Він просто сказав купити сукню для нашого першого спільного виходу. Я не хотіла осоромити ні себе, ні його, тому погодилася. А це... — вона кинула швидкий погляд на пакет. — Це взагалі стало для мене сюрпризом.

Мирослава лише пирхнула.

— Осоромити? Юлю, та ти зараз виглядаєш так, що будь-який чоловік забуде, як його звати.

Її погляд ковзнув по подрузі — від акуратно вкладеного волосся до легкого макіяжу.

— Ти й раніше була красунею, але сьогодні... — вона захоплено присвиснула. — Ну все, Черненку кінець.

Юля розгублено кліпнула.

— Ти... щойно мені присвиснула?

— Авжеж, — із цілком серйозним виглядом кивнула Мирослава. — І якби я не була щасливо заміжньою, то ще й номер телефону попросила б.

Юля не витримала й розсміялася.

— Божевільна.

— Зате чесна.

— І безсовісна, — похитала головою Юля.

— Саме так, — Мирослава широко всміхнулася. — І, чорт забирай, ти сьогодні неймовірно сексуальна.

— Ти просто надто добра до мене.

— Ні, Юлю. Просто ти зовсім не бачиш себе моїми очима.

Вона на мить замовкла, уважно розглядаючи подругу.

— Повір мені, коли Данило побачить тебе в цій сукні, він навряд чи думатиме про те, що ти його асистентка чи що між вами лише контракт.

Юля фиркнула.

— Ти занадто драматизуєш.

— Анітрохи. — Мирослава лише всміхнулася кутиками губ. — Бо хай ким він себе вважає — генеральним директором, генієм бізнесу чи найбагатшим чоловіком міста, — передусім він чоловік. І якщо він не сліпий, то сьогодні йому буде дуже непросто зберігати холодну голову.

Від слів Мирослави щоки Юлі вкрилися легким рум'янцем.

Вона кинула на подругу ніяковий, але теплий погляд.

— Ти мариш.

— Ні, — усміхнулася Мирослава. — Просто дивлюся на тебе очима людини, яка не звикла недооцінювати очевидне.

Юля лише похитала головою й повернулася до великого дзеркала.

Її погляд повільно ковзнув по власному відображенню.

Чорний шовк ніжно огортав фігуру, підкреслюючи кожен вигин, який вона роками звикла ховати під стриманими блузами й спідницями. Глибокий розріз відкривав ногу майже до середини стегна, а відкриті плечі робили образ незвично сміливим.

Юля несвідомо поправила тканину, ніби намагалася зробити сукню хоч трохи скромнішою.