Глава 16

Угода без права на кохання

Наступного ранку Юля прокинулася ще до дзвінка будильника. Серце билося так сильно, ніби відраховувало останні хвилини її колишнього життя.

Після швидкого душу вона вдягла найкращу мереживну білизну. Для офісу обрала стриманий комплект: сіру блузу та обтислу спідницю-олівець. Стоячи перед дзеркалом, повільно випрямляла волосся, пасмо за пасмом, доки воно не заблищало рівним шовком. Цей звичний ритуал допомагав зібратися з думками. Ставав її бронею. Єдиним способом приховати страх і хоча б зовні повернути собі контроль над життям, яке вона власноруч змінила одним-єдиним підписом напередодні ввечері.

Контракт був підписаний.

Назад дороги більше не існувало.

Саме ця думка не відпускала її, поки вона виходила з дому. Прохолодний ранковий вітер торкнувся розпашілих щік, але не зміг загасити жар, що палав десь глибоко всередині.

Переступивши поріг офісу, Юля непомітно вдихнула на повні груди, намагаючись приборкати тремтіння в руках, і сіла за свій робочий стіл.

У приймальні стояла незвична тиша. Вона тиснула на плечі, розросталася в грудях і з кожною хвилиною ставала майже нестерпною. Черненко ще не приїхав.

Щоб хоч трохи вгамувати тривогу, Юля нервово прикусила великий палець, подумки знову й знову повертаючись до кожного пункту договору.

Чесність.

Ексклюзивність.

Жодних любовних почуттів.

Три місяці.

Тихий дзвін ліфта розрізав напружену тишу.

Він приїхав.

Впевнені кроки Данила лунали дедалі ближче, і Юля мимоволі випростала спину. Коли він порівнявся з її столом, його важкий, власний погляд миттєво знайшов її.

— Доброго ранку, Юлю, — привітався він низьким, хрипким голосом, від якого вздовж її хребта пробігла хвиля сипких сиріт.

— До... доброго ранку, Даниле Романовичу, — відповіла вона, зрадницьки спіткнувшись на першому ж слові.

Куточок його губ сіпнувся в ледь помітному напівнатяку на посмішку.

— Усе гаразд? — спокійно запитав він, зчитуючи її напругу.

— Так... За кілька хвилин я принесу вам каву.

— Я чекатиму на тебе в кабінеті, — промовив він тим особливим тоном, від якого в Юлі пересохло в горлі.

Не чекаючи відповіді, Данило розвернувся й рушив коридором. Сьогодні на ньому не було піджака — лише темні класичні штани, що бездоганно підкреслювали його статуру, і темна сорочка із недбало закоченими до ліктів рукавами. У кожному русі читалася спокійна впевненість чоловіка, який звик отримувати все, чого забажає.

За кілька хвилин Юля вже стояла перед дверима його кабінету, обережно тримаючи в руках чашку гарячої кави. Аромат напою ледь відчувався — його повністю заступав аромат його парфумів.

Вона глибоко вдихнула й, ніби переступаючи невидиму межу, натиснула на ручку.

Данило, як і завжди, стояв біля панорамного вікна, дивлячись на місто, що поволі прокидалося. Почувши її кроки, він неспішно обернувся. Юля мовчки поставила чашку на стіл.

— Зачини двері й сідай, Юлю, — спокійно промовив він, але в цьому спокої відчувалася беззаперечна влада.

Вона мовчки виконала наказ. Замкнула двері, підійшла до крісла й сіла навпроти.

Данило неквапливо обійшов стіл. Спершись долонями об стільницю, він трохи нахилився вперед, майже непомітно скорочуючи відстань між ними. Його погляд не відривався від Юлі, змушуючи її відчувати себе так, ніби відтепер не існувало ні цього кабінету, ні цілого світу за його стінами.

— Твій підпис під контрактом означає, що відсьогодні все змінюється, — промовив Данило, не відводячи від неї  пронизливого погляду. — Пам'ятаєш його головні умови?

— Чесність... і ексклюзивність, — тихо відповіла Юля, відчуваючи, як жар повільно розливається по щоках.

— Саме так.

Він ледь кивнув.

— Відтепер між нами не може бути недомовок. Ти нічого не приховуватимеш від мене — ні своїх вчинків, ні думок, ні емоцій. Я хочу знати, що відбувається у твоєму житті, навіть за межами цього офісу.

На мить він замовк, даючи словам осісти між ними.

— І ще дещо. Відсьогодні ти належиш тільки мені. Жодних інших чоловіків. Натомість я беру на себе всі твої фінансові витрати й гарантую безпеку тобі та твоїй родині.

Його погляд ковзнув по її обличчю, уважно вловлюючи кожну, навіть найменшу зміну емоцій.

— Але є правило, яке для мене важливіше за всі інші, Юлю.

Вона мимоволі затамувала подих.

— Не закохуйся в мене. Я не шукаю кохання, сім'ї чи красивих обіцянок. Мене цікавлять чесні домовленості. Я хочу, щоб поруч була жінка, яку бажаю... і яка добровільно погодилася на мої правила.

Він зробив ще одну коротку паузу, не відводячи від неї очей.

— А ти мені дуже подобаєшся.

Від його спокійної відвертості Юля завмерла. Серце так сильно вдарилося об груди, що вона мимоволі затримала подих.

— А зараз закінчуй із поточними справами, — додав він, знову повертаючись до звичного ділового тону, наче секунду тому не висував їй особистих вимог. — Опівдні ми поїдемо на обід.

— Добре, Даниле Романовичу, — стишено відповіла вона і підвелася.

Перша половина дня промайнула, ніби в тумані. Юля машинально відповідала на дзвінки, розбирала пошту, готувала документи, але думками була далеко. Вона й досі не могла збагнути, що справді погодилася на цю угоду. Сто тисяч доларів. Ціна, за яку вона купувала свободу для себе й сестри, вириваючи їх із домашнього пекла.

Рівно опівдні двері кабінету відчинилися.

Черненко мовчки вийшов у приймальню.

Юля одразу вимкнула комп'ютер, узяла сумочку й рушила за ним. На своїх високих підборах вона ледь сягала йому до плеча. Поруч із ним особливо гостро відчувалася його сила — не лише фізична, а й та непохитна впевненість, із якою він крокував уперед, ніби звик, що світ сам розступається перед ним.

Вони мовчки спустилися на підземну парковку. Особистий водій уже поспішив відчинити дверцята для шефа, але Данило коротким жестом його зупинив. Обійшов автомобіль і сам відчинив задні дверцята перед Юлею.