Глава 15

Без права на відмову

Чорт, Данило перебував у абсолютно невластивому для нього стані. Розгубленість.

Отримавши повне досьє на свою асистентку, він був м'яко кажучи здивований. Юлія зовсім не справляла враження дівчини, яка полює за багатим «папіком» чи мріє вигідно вискочити заміж. Вона жила з молодшою сестрою неподалік від офісу. Хлопці Олега всього за дві години примудрилися дізнатися чимало цікавого навіть у сусідів.

Молодша сестра Юстя та найкраща подруга Мирослава — ось і все її близьке оточення. Жодних нічних клубів, п'яних приводів до поліції чи хлопців. Вірогідність того, що люди Олега помилилися, виключалася.

Судячи з документів, вимальовувалася зовсім інша картина, ніж те, що він собі понавигадував. Мати померла кілька років тому, залишивши дівчину сам на сам із батьком-алкоголіком та дитиною... Все склалося якось неправильно. Звісно, він міг би просто виписати їй аванс чи підвищити оклад, але тоді між ними залишилася б прірва. Бос, секретарка й бісова субординація. А Данилу до божевілля хотілося дізнатися, які на смак її губи.

Дати їй цілий тиждень на роздуми? Клятий брехун. Скільки годин він витримав після того, як вийшов із її квартири? Три? Чотири?

Терпіння ніколи не входило до переліку його чеснот. Увесь наступний ранок Данило не міг зосередитися на роботі. Порожній стіл асистентки в приймальні діяв на нерви гірше за пряму провокацію. Думка про те, що Юлія зараз сидить у своїй тісній квартирі, гарячково шукає варіанти дістати гроші або, не дай боже, знову розглядає ті бісові стрімінги, змушувала його кров закипати від тихої люті.

— Ні, так діла не буде, — пробурчав він собі під ніс і різко натиснув кнопку селектора. — Марто, з'єднай мене з головним юристом. Негайно.

Коли за п'ятнадцять хвилин начальник юридичного відділу з блідим обличчям вбіг до кабінету, Черненко навіть не давав йому сісти:

— Договір про конфіденційність та персональну співпрацю. Мені потрібен готовий проєкт. У тебе є тридцять хвилин.

— Але, Даниле Романовичу, такі контракти зазвичай готуються кілька днів...

— У тебе тридцять хвилин, — відрізав Данило, навіть не підводячи очей від монітора. — Впиши туди всі фінансові гарантії, про які ми говорили, і пункт про повний контроль. Якщо через пів години папку не покладуть мені на стіл — шукай нове місце роботи.

Через двадцять вісім хвилин роздрукований контракт у важкій шкіряній папці вже лежав у його руках. Данило особисто перевірив кожен пункт. Він обіцяв їй тиждень? Нехай пробачить йому цю брехню. Чекати сім днів він не збирався. Він привезе цей папір сам. Просто зараз.

Він спустився на підземну парковку «Черненко Холдингу», сів у машину й замислився. Відчуття було паршиве. Пропозиція стати його коханкою за контрактом характеризувала його не з кращого боку. Але часу на залицяння й дурні зітхання під місяцем у нього не було, як і найменшого бажання грати в романтику. Він мусив визнати: він хоче свою секретарку. То навіщо ходити околяса?

Перед тим як виїхати, він особисто поклав у шкіряну папку підготовлений Договір. Жодних усних домовленостей. Черненко любив юридичну чистоту, а цей папір мав стати для Юлії не просто гарантією фінансової стабільності, а й офіційною «золотою кліткою».

До потрібного будинку Данило доїхав швидко. Піднявся на поверх і натиснув на дзвінок.

Двері йому відчинило чарівне створіння з кумедними кісками.

— Доброго дня! Ви до кого? — запитала вона, допитливо мружачись.

— Добрий вечір. Мене звати Данило Романович, — спокійно й м'яко мовив він. — Юля працює зі мною. Я б хотів із нею поговорити.

— Проходьте, Юля на кухні, — дівчинка пропустила його в передпокій і запропонувала гостьові капці.

— Юстю, хто там? — пролунав із глибини квартири голос Юлі.

Вона вийшла в коридор, і Данило знову побачив у її очах розгубленість, яка миттєво змінилася спалахом обурення. Здавалося, ще секунда — і з її вух піде пара. Виглядало це неймовірно збудливо.

— Юстино, йди подивися мультики, будь ласка, — м'яко попросила Юля, і дівчинка зникла у своїй кімнаті.

Данило диву давався, яка ж його асистентка мила навіть у домашньому одязі. Короткий топік обтягував струнку фігуру, а домашні шортики практично нічого не приховували.

— Що ви тут робите? — суворо запитала вона, згортаючи руки на грудях.

— Та ось, вирішив у гості завітати, — посміхнувся Данило й невимушено присів за кухонний стіл.

— У гості зазвичай запрошують, а я такого не пригадую.

— Юліє, приділи мені десять хвилин твого дорогоцінного часу. Обіцяю: після цього я піду, — перейшов він на мирний тон.

Вона важко зітхнула й повернулася до плити.

— Каву будете чи чай?

— Каву, якщо можна, — відповів він, спостерігаючи за нею.

На столі з'явилися чашки й тарілка із золотистими, духмяними пиріжками.

— Пригощайтеся.  Зранку пекла, з картоплею, — тихо мовила Юля.

— Дякую, — здивувався він і спробував один. — Дуже смачно. Забув, коли востаннє їв справжню домашню випічку.

— Сестра любить смачно поїсти, довелося навчитися, — знизала плечима дівчина.

— Юлю, я прийшов поговорити, — Данило відклав серветку й дістав з внутрішньої кишені піджака щільну шкіряну папку. — Я пропоную тобі прийняти мою пропозицію. І цього разу все буде офіційно. Всередині — Договір. У ньому прописано всі умови нашого партнерства. Зарплата й фінансова підтримка твоєї родини будуть у рази вищими. Мені потрібна супутниця для офіційних заходів. А щодо того, що відбуватиметься між нами поза роботою... там є окремий пункт про конфіденційність.

Юлія заворожено дивилася на чорну теку.

— Я можу подумати? — тихо запитала вона.

— Домовимося так, — Данило підвівся з-за столу, залишаючи папку на кухні. — Якщо завтра вранці ти прийдеш до офісу й покладеш підписаний документ мені на стіл — вважатимемо, що угоду укладено. Подумай.