Глава 12

Перший і останній сеанс

Проводячи Юлію важким поглядом, коли вона залишала приймальню, Данило ще довго залишався в кабінеті, занурений у мовчазні сутінки. Думки про ту коротку, наелектризовану мить між ними не відпускали його, отруюючи тверезий розрахунок і заважаючи зосередитися на бізнес-планах. Він звик тримати у залізних лещатах абсолютно все: фінанси, багатомільйонний холдинг, власні імпульси. Але цей раптовий дотик до її тонкої, крихкої талії залишив на пальцях фантомне, гаряче тепло, яке нестерпно дратувало своєю недоречністю.

Зрештою, роздратовано закривши кришку ноутбука, він покинув офіс і поїхав додому.

Величезний будинок зустрів його звичною, глухою тишею. Ані гарячий душ, ані міцна чорна кава не допомогли змити важке заціпеніння цього дня.

Він сів за масивний дубовий стіл у кабінеті й почав роздратовано гортати робочі звіти, коли екран телефона раптом завібрував від повідомлення. Це був Артур. Замість звичних дурнуватих жартів чи мемів, якими той зазвичай розряджав обстановку, приятель надіслав лише коротке посилання та єхидний смайлик із підписом:

«Поглянь, яку гарячу новинку я знайшов на нічному стрімінгу. Тобі корисно розслабитися після роботи».

Данило невдоволено хмикнув, але все ж клікнув по посиланню. Браузер миттєво перенаправив його на сайт із чудернацькою, яскравою мультяшною заставкою, яка абсолютно не в'язалася з тим, що мало відбутися далі. Екран розпався на дві зони: у вузькій смужці збоку божевільно біг чат із нескінченними, липкими коментарями, смайликами та сердечками, а в більшій — розгорталася онлайн-трансляція.

У кадрі з'явилася дівчина, одягнена в мереживну чорну білизну. Верхню половину її обличчя ховала розкішна карнавальна маска, увінчана білим пір'ям, що м'яко тріпотіло від її подиху. Вона сиділа на стільці в напівтемряві кімнати.

Данило вже збирався роздратовано закрити вкладку, подумки вилаявши Артура за дурнуваті жарти, але в наступну секунду його пальці над клавіатурою зрадницьки завмерли.

Його погляд зачепився за задній план трансляції. На полиці за спиною дівчини стояла витончена скляна статуетка у формі розправлених крил — лімітована нагорода, яку він особисто вручив Юлії минулого місяця на честь ювілею холдингу.

Данило заперечно струснув головою, шокований, упевнений, що це лише хвороблива галюцинація виснаженого мозку. Таких статуеток у місті існувало лише кілька екземплярів. І одна з них зараз відблискувала в кімнаті цієї дівчини.

Він загіпнотизовано впився поглядом в екран, чекаючи, коли вона заговорить. Розум миттєво паралізувало, а скажений пульс важкими молотами забив по барабанних перепонках.

Струнка постать на екрані тим часом підвелася. Високий русявий хвіст погойдувався в такт її невпевненим, скованим рухам. Вона дрижала від страху: руки в мереживних рукавичках помітно тремтіли, а сама вона намагалася триматися якомога далі від об'єктива, ніби прагнула розчинитися в темряві й сховатися від тисяч чужих, ненажерливих очей.

Але чат уже божеволів від захвату. Данило ковзнув поглядом по чотиризначній цифрі глядачів, яка стрімко росла щосекунди, і замість крові по його венах заструменів розпечений, неконтрольований потік люті.

Що. Вона. Витворяє?!

Він гарячково підключив навушники, аби викрутити гучність на максимум. Приглушена, чуттєва мелодія мала б створювати для глядачів витончену еротичну атмосферу, але Данило чув лише важкий шум власної крові. Наступну хвилину він відчайдушно намагався приборкати внутрішній шторм і повернути холодний глузд. Це ж має бути помилкою! Безглуздим, диявольським збігом! Просто схожа статуетка...

Він буквально вріс поглядом в екран, вивчаючи кожну відкриту рису її обличчя під мереживною маскою. І цієї миті вона заговорила. Голосом, який він розпізнав би з-поміж мільйонів інших. Голосом своєї сором'язливої, тихої помічниці:

— Д-доброго вечора... — тихий, переляканий голос Юлі зрадницьки здригнувся. Вона безпорадно застрягла в павутинні власного страху, не знаючи, що казати далі. — Рада... рада бачити вас на моєму першому сеансі. Сподіваюся, вам сподобається...

Вона говорила це йому. Точніше — чотирьом... ні, вже п’яти тисячам чужих, ненажерливих очей, які жадібно впивалися в її тіло! Унизу екрана вибухав новий фонтан брудних компліментів, а на віртуальний рахунок у додатку стрімким потоком капали цифри.

Нівроку собі підробіток!

Данило ще сам не міг збагнути, що саме розпалювало в ньому цю руйнівну, дику лють: те, якою беззахисною овечкою вона прикидалася вдень у його кабінеті, чи це  брудне «хобі», яке вона обрала для ночі.

Його думками почав керувати сам диявол. Пекуче бажання провчити її, змусити відповісти за кожен грам цієї брехні й завдати такого ж болю, який зараз розривав його власні груди, вмить випалили залишки здорового глузду.

І якого дідька він панькався з нею стільки тижнів в офісі?! Навіть збирався виписати премію цілому департаменту, аби лише безболісно закрити її фінансові діри й урятувати від злиднів!

Юлія тим часом перевела свій переляканий, майже благальний карій погляд прямо в об'єктив камери. Вона намагалася говорити заученим, звабливим тоном, як того вимагали  правила сайту, але через стрес це виходило натягнуто й ламко:

— Як... як ваші справи? Ви, мабуть, дуже втомилися після робочого дня? Хочете трохи розслабитися?..

«Я хочу випороти тебе за це», — пропекло його мозок темним, розпеченим залізом.

Вона незграбно сіла назад перед камерою, намагаючись підібгати ноги й хоч якось прикритися, але цим хаотичним рухом лише сильніше прикувала увагу до мереживних вигинів напівпрозорого ліфа. Нервово облизавши пересохлі, зблідлі губи, дівчина потягнулася вперед до столу, і її груди опинилися в небезпечній,  інтимній близькості до об'єктива.

Це видовище остаточно зірвало Данила з гальм, занурюючи в суцільне, некероване осатаніння.