Глава 10

Реєстрація в безодні

Юлія сиділа за своїм робочим столом у приймальні «Черненко Холдинг». За вікном уже густішали вечірні сутінки, а холодний екрана монітора кидав бліді, смугасті тіні на її обличчя. Пальці дівчини швидко й тихо стукали по клавіатурі. Вона завершувала створювати профіль у  додатку для знайомств. Фатальне рішення, від якого у сонячному сплетінні знову з'явилося тривожне, хворобливе млоїння.

Тепер залишалося найважче — фотографії. Юлія з тремтінням підключила телефон до комп'ютера, переглядаючи знімки, які напередодні допомогла зробити Мирослава. Подруга сама підібрала ту витончену, злегка відверту сукню, що обтискала її тендітну фігуру, правильно виставила світло в напівтемній кімнаті й наполягла: для заможних клієнтів потрібен саме такий образ. Загадковий, чуттєвий. На тих фото Юлія за звичкою безтурботно посміхалася, і ці ніжні тонкі губи створювали дивний контраст із сміливим вбранням. Образ чистоти та спокуси водночас.

Вона почала завантажувати файли в анкету, і серце спочатку зупинилося на кілька секунд, а тоді з розбігу шубовснуло вниз, у самі п'яти.

«Що я роблю?.. О Боже...»

Раптом екран блимнув. Обов'язкове запитання системи вимагало негайної відповіді: «Що саме ви шукаєте і що пропонуєте клієнтам?»

Юлія завмерла. Розум гарячково шукав правильні, завуальовані слова. Вона подолала сухість у горлі, важко проковтнувши тугий вузол, і затамувала подих. Це був крок у повну невідомість. Пальці заніміли, але вона змусила себе ввести текст про готовність до  дорогооплачуваних побачень та приватних онлайн-сеансів.

Внутрішній спокій випалювало зсередини. Хто опиниться на тій стороні екрана? А якщо вона не сподобається? А якщо перший же клієнт виявиться …збоченцем?

— О Боже мій... — тихо прошепотіла вона, закриваючи обличчя долонями і спираючись ліктями на стіл.

Її терпець лопав, як надміру надута повітряна кулька. Гостра потреба в грошах після чергової витівки батька тиснула межею, яку вона вже майже переступила. Але варто було згадати про маленьку сестричку Юстину, як рішучість спалахувала знову. Допоки батько пив і виносив з дому останні копійки, їхнє житло залишалося небезпечною в'язницею. Юлія мала вирвати Юстю із цієї темряви. Будь-якою ціною.

«Я зроблю це для неї», — лунало в голові, наче відлуння. Образ сестрички, що грається без п'яних криків за стіною, наповнювали душу залізною волею.

— Ніхто ніколи не дізнається, — ледь чутно пообіцяла сама собі, щоб остаточно запечатати свій вибір. Вона міцно заплющила очі, а коли відкрила — у погляді з'явилася сувора рішучість. Вона натиснула кнопку «Надіслати анкету на модерацію».

У ту ж мить різкий, гучний дзвінок внутрішнього телефону розірвав тишу приймальні. Юлія буквально підскочила на стільці. Зловили? Хтось дізнався? Гарячково згорнувши вкладку додатка, вона схопила слухавку. З динаміка пролунав знайомий, владний голос боса, і страх змішався з новою хвилею нервозності.

— Слухаю, пане Даниле, — відповіла швидко, намагаючись вирівняти дихання.

Данило Черненко, як завжди, говорив суворим тоном, що не терпів заперечень:

— Юліє, мені потрібні бухгалтерські звіти, які я брав сьогодні вранці. Переконайтеся особисто, що в бухгалтерії виправили всі неточності, і негайно принесіть мені в кабінет.

Розум Юлії все ще хаотично літав між кадрами вчорашньої фотосесії та щойно відправленою анкетою, але вона змусила себе повернутися в реальність.

— Так, Данило Романович, прямо зараз усе зроблю.

Цей звичний офісний порядок зараз став для неї рятівним перепочинком, можливістю сховатися від емоційної бурі. Вона забрала документи, швидко занесла їх шефу — той навіть не підвів на неї очей, занурений у роботу, — і повернулася на своє місце.

Минула година. Офіс майже спорожнів. Працівники поспішали додому, прощаючись із нею, але всі ці звичні звуки долинали до Юлі ніби крізь товсте скло. Вона мовчки втупилася в екран свого смартфона, який лежав на столі.

Нервово закусила ніготь — шкідлива звичка, яка завжди поверталася до неї в хвилини страху. Серце знову почало прискорювати біг, коли на екрані телефона висвітилося сповіщення. Офіційний лист від системи.

Від: Адміністрація платформи Кому: Користувач Amara

«Доброго дня, Амаро. Ваш профіль успішно пройшов повну модерацію та верифікацію. Наші користувачі виявляють високий інтерес до ваших фотографій. Будь ласка, вкажіть у системі, коли саме ви готові розпочати свій перший онлайн-сеанс і відкрити приватну кімнату для клієнтів?»

Юлія міцно обхопила голову руками. Чіткість і холодний професіоналізм слів адміністратора контрастували з тим брудом, який, як вона уявляла, відбувався на цій платформі. Обіцянка повної анонімності та, головне, величезного прибутку тримали її в залізних лещатах.

Вона заплющила очі. Раптом у її свідомості, всупереч усій логіці, знову з'явився образ Данила. Його темне волосся, проникливі, часом гнівні сірі очі, які, здавалося, бачили її наскрізь. По спині прокотилася хвиля гарячого ознобу.

«Чому я знову думаю про нього?» — запитала вона себе, відчуваючи, як серце зрадницьки калатає під ребрами.

У своїх таємних, заборонених мріях вона іноді уявляла його іншим — одягненим простіше, без цього масивного корпоративного захисту, у білій сорочці з розстебнутим коміром і з м'якою посмішкою, яка призначалася б тільки їй. Вона уявляла, як він тихо сміється разом із нею, дивиться на неї з ніжністю, а не з холодним презирством...

Юлія різко розплющила очі, виганяючи ці солодкі, небезпечні ілюзії зі своєї голови. Данило ніколи не подивиться на неї так. Для нього вона просто безлика секретарка, яку він ледве терпить і чиє досьє ретельно вивчала його Служба Безпеки, перш ніж взяти на роботу. Сама думка про те, що вона збирається зробити в цьому додатку, змусила її затремтіти від дикого сорому перед ним.

Але борги не чекали. Батько міг повернутися п'яним будь-якої хвилини, а Юстина потребувала безпеки прямо зараз.