Глава 9

Пекло очікування

У приймальні час ніби зовсім завмер. Юлія щохвилини переводила погляд на нижній куток монітора, де повільно змінювалися цифри, і хоча вона намагалася дивитися на робочі таблиці, рядки безжально розпливалися перед очима. Думки плуталися, а кожне нове сповіщення на телефоні змушувало серце болісно стискатися від страху: «А якщо відмовлять?..» Від самої цієї думки до горла підкочувала нудота, а очікування перетворювалося на справжню виснажливу муку.

До кінця робочого дня залишалося всього п'ятнадцять хвилин, і саме тоді, коли надія майже згасла, тишу розірвав різкий дзвінок стаціонарного телефону. Юля здригнулася й поспіхом схопила слухавку:

— Приймальня Данила Романовича. Слухаю.

— Юлю... — голос Марти був тихим, приглушеним і розгубленим. — Мені дуже шкода, але твою заявку щойно відхилили. у рівні без жодних пояснень.  Грошей не буде... Пробач, я справді зробила все, що могла.

Юля повільно опустила слухавку, відчуваючи, як перед очима все потемніло. Вона важко опустилася на стілець і міцно затиснула долонею губи, стримуючи ридання, що підступило до горла — виходу більше не залишалося. Тремтячими пальцями вона відкрила  листування з Мирославою, і її погляд завмер на її повідомленніі. Після кількох секунд болісних вагань Юля заплющила очі й рішуче натиснула на екран.

Коли робочий день нарешті закінчився, Юлія викликала таксі, і дорога додому промайнула для неї майже непомітно. Повернувшись до квартири, Юля тихо зайшла до дитячої кімнати, де Юстина мирно спала, міцно обіймаючи свого плюшевого ведмедика. Вона присіла на край ліжка, обережно поправила ковдру й ніжно провела долонею по світлому волоссю сестри.

Слава Богу, ти спиш... — ледь чутно прошепотіла Юля, обережно поправляючи ковдру на Юстині.

Дівчинка мирно сопіла у своєму ліжечку, нічого не знаючи про бурю, яка вирувала навколо їхнього життя.

Щойно Юлія вийшла на кухню, щоб прибрати, вхідні двері з гуркотом розчахнулися, і до квартири ввалився батько. Коридором миттєво розлився важкий, задушливий запах перегару; його нерівні кроки й хрипке дихання Юля впізнала ще до того, як побачила перекошене обличчя. Усе її тіло мимоволі напружилося. Він із порога почав вимагати гроші, сиплячи брудними образами, а його голос то зривався на жалібне п'яне бурмотіння, то вибухав агресивною люттю.

Юля швидко перегородила коридор, ставши між ним і дверима до дитячої кімнати:

— Грошей немає, тату. Усе, що було, я вже віддала тобі минулого тижня. Будь ласка, йди геть.

Вона відчайдушно намагалася виставити його за поріг, але він навіть не ворухнувся. Спалахнула коротка сварка. Юлія ледве встигала ухилятися від його різких, непередбачуваних рухів, боячись лише одного — щоб ці крики не розбудили маленьку Юстину. На щастя, не дочекавшись бажаного, батько зло вилаявся, грюкнув дверми й пішов.

Залишившись наодинці, Юля вирішила перевірити свої заощадження. Вона відсунула стару ковдру в шафі й дістала з глибини картонну коробку, де ховала гроші, які вдалося зекономити, відмовляючи собі  в усьому. Саме ця сума мала стати їхнім капіталом на перші місяці самостійного життя.

Юлія повільно підняла кришку, і всередині в неї все обірвалося — коробка була абсолютно порожньою. Спершу вона просто заціпеніло дивилася на дно, ніби власні очі відмовлялися вірити в це безглузде видовище, а потім відчула, як земля стрімко вислизає з-під ніг. Повітря в легенях раптом стало надто мало, а серце шалено закалатало від паніки: батько знайшов схованку й забрав усе до останньої копійки.

Раптом у коридорі знову почувся шурхіт — виявилося, батько лише повертався забрати забуту куртку. Не тямлячи себе від розпачу, Юлія вибігла до нього.

— Де гроші?! — її голос зірвався на відчайдушний крик. — Поверни їх! Я збирала їх місяцями, це були гроші на життя для нас із Юстиною!

Він навіть не спробував удавати здивування, лише криво, зневажливо посміхнувся:

— У цьому домі все моє, бо я твій батько, а ти зобов'язана про мене дбати. Ти ж працюєш у самого Черненка, то попроси в нього грошей, дурепо.

Він грубо відштовхнув її вбік. Ударившись спиною об жорстку стіну, Юлія безсило сповзла на підлогу, а двері за ним зачинилися вже остаточно. У квартирі знову стало тихо, і лише з дитячої кімнати почувся приглушений, наляканий схлип — Юстина все-таки прокинулася.

Юлія заплющила очі, відчуваючи повну безвихідь. Авансу в компанії їй не погодили, заощаджень більше не існувало, і тепер їм із сестрою буквально не буде за що купити їжу.

Юля насилу підвелася на тремтячих ногах і майже навпомацки дісталася ванної кімнати. Зачинивши за собою двері, вона квапливо повернула клямку й міцно затиснула рот долонями, аби тільки не налякати Юстину, яка все ще тихо схлипувала у своїй кімнаті. Повільно сповзши по стіні, Юля опустилася на холодну кахельну підлогу, відчуваючи, як ридання остаточно душать її. Сльози безупинно котилися щоками, змиваючи останні крихти надії, адже здавалося, що все, за що вона так довго й відчайдушно боролася, розсипалося просто в неї на очах.

Саме в цю хвилину розпачу в її пам'яті знову спливли слова Мирослави, її наполегливі переконання та надісланий раніше скріншот  з разючими цифрами заробітку. Ще вчора подібна пропозиція здавалася Юлі абсолютно неприйнятною: вона не могла навіть уявити себе по той бік камери, до тремтіння боячись осуду, сорому та власного відображення. Та сьогодні вибору в неї практично не залишилося. Вона мусила якнайшвидше забрати Юстину з цього кошмару, знайти безпечне житло й захистити сестру, і якщо ціною цього спокою стане її власна гордість — нехай буде так.

Юля повільно витерла сльози тильною стороною долоні. Остаточне рішення прийшло несподівано тихо, без колишньої істерики чи вагань — вона просто чітко зрозуміла, що більше не має жодного права відступати.

Діставши телефон, вона відкрила листування з Мирославою. Її палець на кілька секунд застиг над  посиланням, а потім вона рішуче натиснула на екран. Серце калатало так сильно, що його важкі удари боляче відлунювали у скронях. Юля створила новий акаунт під вигаданим чужим ім'ям та надзвичайно уважно переглянула всі налаштування конфіденційності, окремо закривши доступ для користувачів зі своєї країни. Їй наївно здавалося, що цього буде цілком достатньо, аби ніхто й ніколи  не дізнався її таємниці.