Глава 7

Ціна безпеки

Юля сиділа в кутку маленького, напівпорожнього вечірнього кафе, ховаючись у густій тіні від приглушеного світла. Ситуація, в якій вона опинилася, приголомшувала своєю безпощадністю. Вона щойно повернулася після чергової безплідної зустрічі з ріелтором, і лещата фінансових вимог стискалися все сильніше, перетворюючись на зашморг.

Вартість безпеки була захмарною. Оренда навіть скромної квартири в закритому житловому комплексі — єдиному місці, де батько не зміг би прорватися крізь пости охорони, — вимагала астрономічної суми. Перший місяць, застава, ріелторська комісія... Ці цифри на екрані телефону здавалися вироком. Грошей, які могли б купити їм із Юстиною спокій, просто не існувало в її реальності.

Власниця теперішнього житла виставила безжальний ультиматум: виселення в понеділок. Але найстрашнішим було навіть не це. Якщо вони з сестрою просто знімуть дешеву кімнату десь на околиці, батько вистежить їх за перший же вечір. Він знову увірветься в їхнє життя, перетворюючи кожен день на філіал пекла.

Юля відчувала, як паніка крижаною хвилею підкочується до горла. Час стрімко збігав. Їй терміново необхідно було знайти спосіб отримати велику суму. І зробити це потрібно було негайно.

— Привіт, Юлько! — знайомий голос перервав її важкі думки.

Мирослава швидко підійшла і плюхнулася на стілець. Її жива енергія яскраво контрастувала з гніючою атмосферою всередині самої Юлії. Проте, поглянувши на подругу, Міра миттєво зблідла.

— Гей... Що, чорт забирай, сталося з твоїм обличчям? — Міра з жахом заглянула їй в очі, торкнувшись пальцями повітря біля її щоки.

Юлія важко зітхнула:

— Батько. Він знову влаштував скандал, побив мене. Юстя так злякалася, сиділа в шафі... Ми маємо тікати, Міро. Але всі дешеві варіанти квартир — це прохідний двір. Він вирахує нас за два дні, прийде п'яний і забере останнє. А на нормальний закритий ЖК у мене немає грошей.

Міра обурено стиснула кулаки:

— Сучий син! Юль, це не може так продовжуватися. Ви повинні піти від цієї людини в таке місце, де він вас ніколи в житті не дістане!

— Легко сказати. Завтра я піду до банку, перш ніж йти в офіс, спробую взяти кредит. Сподіваюся, Черненко не звільнить мене через запізнення...

— Кредит у банку — це варіант, але поки ти збереш всі потрібні довідки, минуть тижні, а у  тебе немає часу, — похитала головою Міра. — Крім того, ти могла б попросити про допомогу у відділі кадрів або через нашого фіндиректора. Холдинг міг би оформити якусь субсидію або виплату на житло.

Юлія здивовано підняла брови. Вона навіть не думала про це.

— Думаєш, це хороша ідея? Спробую дізнатися. Це було б найшвидше. Я просто молюся, щоб Черненко дав на це згоду і не виставив мене за двері.

— Може й дасть, — Міра завагалася, її погляд став надто серйозним. — Але, Юлі, якщо говорити чесно... Кредити й позики — це знову борги. Треба думати про якийсь радикальний варіант, щоб повністю змінити ваше життя. Дати собі та Юстині краще майбутнє у безпечному місці.

— Я не знаю, що робити, Міро. Скільки б я не думала — у мене просто немає ідей. Я готова навіть вагони розвантажувати, аби знайти гроші.

Міра глибоко, важко зітхала, наче збираючись із силами перед тим, як відкрити якусь таємницю. Вона озирнулася довкола, перевіряючи, чи немає нікого за сусідніми столиками кафе, а потім витягла свій телефон і швидко розблокувала його.

— Вагони  тебе не врятують, Юль. Там платять копійки, — тихо, майже пошепки заговорила подруга.  — Є й інші способи швидко дістати гроші, Юлю.

Яскравий екран вихопив із напівтемряви змучене, бліде обличчя Юлі . На дисплеї відкривався  профіль у додатку  із лаконічним, дорогим і дуже естетичним дизайном. Це був закритий сервіс знайомств, куди можна потрапити лише за приватними запрошеннями. Своєрідний онлайн-клуб для тих, хто шукає специфічні стосунки або великих грошей.

Юля на мить заплющила очі, згадуючи заплакане обличчя Юстини, яку довелося залишити під наглядом сусідки, а потім знову подивилася на екран. Шок прокотився по тілу крижаною хвилею, перехоплюючи подих. Вона миттєво впізнала витончене татуювання на ключицях дівчини на фото, хоча її обличчя було вдало приховане тінню та шовковою маскою. Це була сама Мирослава.

Юлія насупилася, відчуваючи, як щоки починають горіти від раптового сорому.

— Що це?.. Міро, це твій профіль? Як ти можеш взагалі таке показувати? — ледь чутно пролепетала Юлія, дивлячись на подругу дикими від жаху очима.

Мирослава не відвела погляду. Вона серйозно, майже холодно кивнула:

— Це реальний шанс, Юлю. Швидкі, дуже великі гроші. Я займаюся цим уже пів року.

— Боже мій, Міро… Я не зможу. Я ніколи, чуєш, ніколи не піду на таке! — Юлію почало помітно трясти. Вона відштовхнула руку подруги разом із телефоном, наче той міг її обпекти. — Я особиста помічниця Черненка, якщо в холдинзі хтось дізнається...

— А як вони дізнаються? — наполегливо, безжально переконувала Мирослава, нахиляючись ближче і переходячи на шепіт. — Юлю, спустися на землю і поглянь, у якій ямі ти опинилася! Якщо ти справді хочеш врятувати малу Юстю  від батька, знайти хорошу квартиру з охороною, де він вас ніколи не вистежить, доведеться платити своїми принципами. Цей  сайт — твій єдиний вихід. Тобі не доведеться ні з ким лягати в ліжко, розумієш? Ніякого бруду.

Аргументи Мирослави звучали раціонально, але вони нищили все, у що Юлія вірила, усю її гордість і мораль. Побачивши, як подруга смертельно зблідла, Міра відступила. Її тон пом'якшав:

— Це лише варіант, Юлю. Ти не зобов'язана, якщо не готова. Я просто показала тобі двері, бо сама так виживаю. Сама вирішуй: чекати, поки батько проп'є останнє і вас виставлять на  вулицю, чи взяти все в свої руки.

Юлія більше не дивилася на телефон. Вона втупилася в одну точку на столі, відчуваючи, як у голові панічно б'ється думка про завтрашній ранок і порожні кишені.