Глава 16

Наступного дня ситуація прояснилася. Батько Ебі викликав Філіпа в свій кабінет. Хлопець йшов коридором із важким серцем, очі опущені, адже він знав: сьогоднішня розмова вирішить його подальшу долю. Але на диво, батько, хоч і суворо глянув на нього, сказав, що залишає його працювати. «Ти талановитий і працьовитий, — пояснив батько. — І я бачу, що Ебі тебе цінує… навіть якщо ти ще цього не розумієш. Але є одне: за моєю дочкою слідкуватимуть слуги».

Слова прозвучали холодно, але справедливо. Для Філіпа це був одночасно і полегшення, і новий виклик. Його залишили на роботі, але тепер йому доводилося усвідомлювати, що будь-який його крок у стосунках з Ебі буде під наглядом. Це додавало напруженості. Він відчував, як між ним та дівчиною виростає стіна, невидима, але непереборна.

Ебі тим часом відчула змішану емоцію. Радість, що Філіп не втратив роботу, затьмарювалася відчуттям обмеження свободи. Вона розуміла: кожен її крок тепер буде помічений, кожне слово може бути оцінене слугами, які тихо спостерігатимуть. І хоча вони не були відкритими стражами, їхня присутність відчувалася завжди: у коридорах, у кімнаті, навіть коли вона думала, що перебуває наодинці.

Першого дня нового нагляду Ебі важко було звикнути до цієї невидимої присутності. Вона помічала, як слуги тихо з’являються за дверима, слухають розмови і часом навіть ненав’язливо коригують її розпорядок дня. Спочатку дівчина відчувала роздратування, хотіла вигнати всіх і відчути свободу, хоча б на кілька хвилин. Але поступово вона навчалася поводитися спокійно, тримати голову високо і усвідомлювати, що її приватне життя стало надто важливим для родини, щоб залишати його без контролю.

Філіп, з іншого боку, переживав іншу боротьбу. Він хотів бути поруч із Ебі, говорити з нею, ділитися своїми почуттями, але кожен його крок був обмежений невидимою стіною з обов’язків та правил. Він бачив, як Ебі намагається бути природною і водночас уникати будь-якого приводу для осуду. Це розривало його серце. Йому хотілося втекти з усім, забути про обмеження, але повага до батька і правила порядку змушували його залишатися на роботі і діяти обережно.

І хоча між ними залишалася невидима дистанція, вони обидва відчували напруження, яке зміцнювало приховану, але сильну прив’язаність. Кожне погляд, кожне випадкове дотикання рук ставало напруженим моментом, повним внутрішньої боротьби: бажання бути разом і страх перед наслідками. Слуги, тихі спостерігачі, ще більше підкреслювали цей контраст — вони не втручалися відкрито, але їхня присутність створювала постійну атмосферу контролю, яка змушувала обох діяти обережно.

Ніч після того дня пройшла у важких думках. Ебі довго сиділа біля вікна, дивлячись на сад, де ще вчора розгорталася сцена їхньої сварки та поцілунку. Вона думала про Філіпа, про батька, про власну свободу і про те, що навіть у цьому новому, обмеженому світі їй потрібно залишатися сильною. І хоча слуги стежили за нею, вона відчула невелику перемогу: вона зберегла власні почуття, і навіть під наглядом її серце все ще залишалося вільним.