21. Прохання Романа

СОФІЯ

Заглядаю в очі Семена Митрофановича і тихо зізнаюся.

— Хочу допомогти Захару. Він бурчить, але він же просто зневірився... — знизую плечима і додаю. — Принаймні я такі висновки зробила з того, що вже довелося почути та побачити.

Семен зітхає і, погоджуючись, киває головою.

— Що є, то є, дитино, — він витримує паузу, а по ній тихо додає. — Якщо допомогти хочеш Захару, то я розповім тобі все. Але мені здається, тут лікарів треба...

— Звісно, треба, Захаре Володимировичу, без них тут теж ніяк. Але я медсестра за фахом, то якби лікарі сказали, що робити, то я б і виконувала все. Але чи погодиться на це сам Захар?!

Семен хмикає, довго мовчить, а тоді тихо просить.

— Ходімо поволі, а по дорозі я все тобі коротко розповім.

Киваю і, гладячи кота, йду поруч з дідусем.

— Захар Вовканов, відомий бізнесмен. Він, можна сказати, олігарх. Його бізнес тримається на плаву й досі. Бо Захар прорахував все наперед. І років п’ять його компанія триматиметься на плаву і без його втручання. У нього дуже світла голова. Цей чоловік мав грандіозні плани на це життя, але доля розпорядилася по-іншому і зламала не лише плани Захара, а й його самого.

Дідусь розповідає про трагедію, про те, як дружина Ліля так і жодного разу не прийшла до нього після того ДТП. Як він чекав її і як зневірився у всьому та почав випивати. Але це все філігранна робота його дружини. Яка посоромилася жити з інвалідом та вигадувала тисячу та одну причину аби не приходити до нього.

Семен зітхає і, коли ми підходимо до будинку, кидає.

— А якщо хочеш знати більше інформації, то зайди у той ваш Гугл і забий у пошуку Захар Володимирович Вовканов. Та знатимеш все. — він шумно видихає і з надією додає. — Сподіваюся, якщо Діана вже тут, то не допустить аби її кузен отак продовжував існувати.

— Хочеться в це вірити, — погоджуюся я та відпускаю кота.

Заходимо до будинку та йдемо на кухню. Тут Діана з Крістіаном щось обговорюють. Побачивши нас, замовкають. Діана знайомить кухаря з дідусем, а Крістіан одразу запрошує нас до сніданку.

Накриває нам стіл і, доки ми з дідусем мовчки снідаємо, Діана та Крістіан продовжують свою розмову стосовно меню.

А вже за якусь мить на кухні з’являється Роман.

— Кохана, як на мене, Захара потрібно показати лікарям, — заклопотано заявляє він. — І діяти потрібно негайно, доки його привелебна дружинонька не з’явилася. Бо її щойно не видно.

Мій погляд одразу стрибає на Діану, яка розгублено дивиться то на чоловіка, то на мене.

— Романе, це все так, але я не впевнена, що Захар на це погодиться. Ти ж бачиш, який він... Відлюдько, агресивний... Я не знаю...

— Діано, кохана, але тягнути не можна, — наполегливо, але з проханням заявляє чоловік. — Тому не знаю, як, але у вас часу до обіду, аби вмовити Захара на консультацію з лікарями.

— Захаре, це буде дуже нелегко... — бідкається Діана.

— Мила моя, я знаю, але це потрібно. Тож вже постарайтеся.

Наші погляди з Діаною знову зустрічаються. В її очах бачу паніку. Схоже, жінка боїться свого кузена. Роман тим часом підходить до неї, обіймає її і тихо просить.

— Діано, постарайтеся. А я за цей час домовлюся з лікарем.

Він цілує дружину у щоку та йде, а в мене пропав апетит, бо я знаю, що домовитися та вмовити Захара на огляд лікаря, це місія не можлива.

Роман пішов, а на кухні і досі тиша, вона напружує мене. В мене в голові жодних ідей, як почати розмову з Єті, аби вмовити його.

— Софіє, ти снідай, — нарешті порушує паузу Діана, — а я піду до Захара. Якщо що, то покличу на допомогу.

Я згідно киваю головою. Але всередині потерпаю. Бо тут до ворожки не ходи, Захар не погодиться. Але здаватися не можна, це однозначно. Цей чоловік має зрозуміти, що йому хочуть допомогти, а не навпаки.

— Ох, — зітхає дідусь. — Хоч би Захар погодився. Бо він дуже впертий.

— А що сталося з тим Захаром? — невпевнено цікавиться Крістіан.

Дідусь Семен вкотре зітхає і береться переповідати в загальному історію Захара, оминувши пікантні деталі про його дружину.

Кухар лише слухає та співчутливо киває. А я замислююся, бо чудово розумію, що для того, аби Захара кудись вести, він має спершу це усвідомити і сам хотіти цього.